Способ Лева Ландау для решения нерешающихся проблем

Приснившийся мне ночью на 4 июня 2018г.

Now playing: Tracy Chapman – Fast car

  1. Перечитать с нуля весь учебник, методичку, гремуар, инструкцию, руководство по эксплуатации.
  2. Сделать с нуля все рассчеты или шаги.
  3. Пойти на кладбище и порассуждать о том, насколько же все суета то, что ты делаешь.
  4. Хотя между раскопанными могилами думать о том, насколько же это все далеко от вечности.

Такие дела.


“I met a bird with strange eyes”: My adventures with Image Streaming

Now playing: Santiano — Bis ans Ende der Welt

This is a “stream” I got a couple of months ago as I was doing Image Streaming before sleeping. It was much more interesting than usual and I copied the recording to another place on the phone to find it later, but I seem to have lost it. All this from memory, so none of the many details that accompany an ISR sessions, just the gist.

The question at the beginning was “Will I ever be able to live a life I am happy about?”

The vision

I was lying on my back in a really nice meadow. You know, the type of places one can have in memories of childhood, something almost Blake-like, but a bit darker and with higher contrast.

Image source.

The meadow

It would have been a really nice meadow, but the sky was black, without a moon or without stars. The ground was emanating light from the inside (from bottom?), there was a really nice glow on everything.

I was lying on my back, trying to enjoy it all, but I just couldn’t. “I am in a meadow and people usually lie on their back and rest and feel happy, I should feel happy, I am supposed to enjoy this, why am I not enjoying this.” I couldn’t understand what was wrong. Then I tried to stand up but couldn’t, I was glued to the meadow. I kept trying to stand up, but the meadow held me tight. The gravity was very strong.

Then I felt knives “growing” from the ground. They were the size of pens, made out of an aluminium-like1TIL that both spellings are okay, aluminum and aluminium metal, and they went through my body, and I felt them disturbingly realistically. With them passing through arteries and blocking the flow of blood, which I felt flow in my stomach and through my tissues. I felt them in my mouth, through my eyes, it was absolutely horrible. (I assume in real life shock would have set in and I wouldn’t have to feel it all).

I still could not move, the knives were going through my body and bones, cracking them, it was horrible.

The Bird

Then I saw a bird, looking like an ostrich, about a third bigger in height than me. It was flying in my direction, and landed about 2m to my left, in my field of vision. It was gray, with long legs that looked like wood, and it looked pretty haggard. Not in a “I’ve flown though a thunderstorm on the way here” haggard, but more “I lived for two hundred years and this is how I am, and I’m old and wise enough not to care much about what you think about my looks, I don’t think about them at all, in fact”. Basically, the difference between dust that accumulated over the summer in an unused part of a country-house and dust that accumulated for millenia in an underground cave.

As cliche as it sounds, I felt it was older than time itself. I would write that it had something of the old wise owl in it, but it was also deeply inhuman. Not necessarily evil, but just impossible to understand. Not above human morals, not lacking human morals, but slightly to the left of human morals. Something cold, distant, rational, immensely old, immensely wise, and utterly incapable to be interested in anything. 2If it was clear that the bird was male or female, I would still have used it. On a scale from 0=male to 100=female it was purple, as the quote about writers’ life goes.

It wasn’t transcendentally old, scary and incomprehensible like the Lovecraftian Old Ones, a bit less transcendentally old, scary and incomprehensible than they. It wasn’t an emanation of some god, it actually lived in that body, and the body was completely material.

The most striking were its eyes. They were completely black and blank. Not “existing but black”, not “existing but too dark to see”, not “absent”, but it’s almost like they were an interrupt of the spacetime continuum. I’m not sure if it was looking at me or not. I’m not sure if it could see me. I’m not sure if it could see in a typical meaning of the term.

Now playing: Oh my dear Ukraine

Suddenly I felt it invited me to ride it, the knives immediately retreated to the ground, my wounds instantly healed, and I found I could stand up. I climbed on its back and we flew. The feathers felt dirty and plastic, and its neck felt like wood. It carried me under the glowing ground. Everything around me looked kind of like a glitch in a videogame, when you fall under the textures.

Source. Falling under the ground looks like this.

We were flying lower and lower. It didn’t use the wings, it somehow slid through matter, and it was a very strange feeling. Imagine you are a point in a Cartesian coordinate system, and your coordinates are natural numbers, and then you start riding a function that belongs to the set of real numbers, you had no idea this was possible.

The Sphere

Lower and lower, and it was getting darker and darker, because there was no matter around us to reflect light, but a really strong light source shone below us. It was a white-blue energy sphere, and it had inside all the energy, all the matter in the world. It was the opposite of the empty eyes of the bird. The eyes had no matter and no place for matter, no place for emptiness, because emptiness still needs a place to exist, and the sphere had somehow more matter than matter itself. The closer we got, the more I felt it on my skin and inside my skin.

0082b8850cf88e67b136a1152392ba40I felt/saw/understood that all geometry and matter in the world is connected to frames, wires, whatever you want to call them, they are the ones that hold them in place, like a net holding everything together, a net of meta-matter. And that sphere was the center of the coordinate system, where all the (radial) wires started. The sphere was holding them all together and was the source of energy the frames used to hold the matter. And the closer we got, the stronger was this energy field, almost meta-energy field, and the denser was the framework.

Framework_of_Flatiron_BuildingThe bird also seemed to be also affected, it felt this energy as much as I did. I was happy that at least something connects us. Though the Bird is so strange and incomprehensible, we have some things in common.

We flew really close to the sphere, the sphere full of raw energy, of life, of vitality, of connectedness-between-matter, reality. The density of the matter itself was the same, it’s just that the matter itself (and my body, and the bird) were much more matter-like, more real than reality itself. (God, I sound like Haruki Murakami this entire post, but no other way to describe this.)

The Bird wanted me (=”it felt right, natural and logical to”) to touch the sphere. I closed my eyes and touched it.

A current went through my body, and I saw the grid, I saw the relativity of space-time (only after touching it I understood that the sphere was controlling time the same way as it did matter), I touched Absolute Reality. I didn’t feel any other external reality, I didn’t feel that our reality was somehow “less important”, I didn’t see God or gods, I didn’t see any Lovecraftian timeless monsters, I knew that it was the deepest level that’s possible in this reality, and that this reality was probably the only one existing.

Even in regards to “this reality”, I didn’t “see everything”, everything that was or will be, didn’t feel enlightened, didn’t feel the suffering of all the creatures in the universe, or whatever cliches might apply. I maybe expected to feel OH WOW OH GOD NOW I UNDERSTAND. Even though I felt that I was touching something deep and fundamental, I felt underwhelmed.

Now playing: Оргия праведников – Сицилийский виноград, … though Bach would be the most fitting music when writing about touching Absolute Reality.

Oh, wait, I’m the one telling the story.3Stolen from the Simpsons, “this would have been the perfect moment for it to start raining”, can’t find the episode.

Now playing: J. S. Bach – Passacaglia and Fugue in C minor, BWV 582 – T. Koopman

Then we flew back.

Back to the meadow

I didn’t get any deep knowledge, didn’t get the ability to manipulate matter, or keep feeling the wires holding it together. 4 It wasn’t a level of abstraction that was possible in daily life. An old metaphor I used a couple of ago when discussing logic: you are a car made out of this constructon set. You exist and move only where the set allows you, since it’s an inherent limitation of the construction set you are made of. You can conceive only changes that are possible using your universe of screws and holes. Nothing else can exist. Then someone sprays some paint on you with a brush. You won’t see it and notice it, it is none of your concern and nothing you are able to understand. Or someone bends one of your pieces — going absolutely against the rules you thought holy and the only possible. Or are the king in a chess game, then someone takes you and hides you in his pocket, one turn before checkmate.

After I returned to the meadow, I didn’t see or feel any wireframes, and didn’t need them. But I felt empowered and able if not control, than to at least navigate the space around me. The meadow didn’t have any power anymore, I could walk, thought I remembered that the knives are there somewhere below. It has a heavenly meadow like it was supposed to be, and I felt happy, and could enjoy the meadow and its dark sky as I thought I should.


I’ll spare you all my analyses on the topic. I feel like I got some kind of answer (whatever credibility this has), but it’s not the one I wanted, and somehow I don’t like it and don’t want to accept it, but I still find it positive. The entire vision is somehow uncomfortable and underwhelming and torn, which personally makes it a bit more real for me. If I got a classic “vision” about the True Essence Of Being ©®™, complete with alchemic-Jungian symbolism and ecstatic enlightenment at the end, it would have been much less fun.

ISR as techique is pretty interesting. It heavily intersects with lucid dreaming and with all the bursts of creativity I get right before falling asleep. (When I think of things as I’m falling asleep, it’s always easy to see when I’ll lose touch with reality — it’s when my thoughts start getting really weird, and though I still feel the bed and my thoughts and can think critically, I know then that sleep is maybe 40 seconds away.)

When I was a child, I remember hearing songs before falling asleep and in my dreams, songs with actual nice background music and rhymes that were created in real time. I remember remembering the songs and rhymes in the morning, and they were actually quite nice. Also my dreams back them were very long and complex, with multiple story lines. It’s sad that I never wrote them down.

I still feel my subconscious is able to do amazing things, and is even better at creativity and divergent thinking than I am.

After QS, the next big area of things I want to explore would be learning to use my subconscious to generate ideas or solve problems. This sounds like something out of the New Age Bullshit Generator, but  in my case, I was shown multiple times what my subconscious is capable of. If only I could remember it all as I did when I was a child.

The world is a really interesting place.



Footnotes   [ + ]

1. TIL that both spellings are okay, aluminum and aluminium
2. If it was clear that the bird was male or female, I would still have used it. On a scale from 0=male to 100=female it was purple, as the quote about writers’ life goes.
3. Stolen from the Simpsons, “this would have been the perfect moment for it to start raining”, can’t find the episode.
4. It wasn’t a level of abstraction that was possible in daily life. An old metaphor I used a couple of ago when discussing logic: you are a car made out of this constructon set. You exist and move only where the set allows you, since it’s an inherent limitation of the construction set you are made of. You can conceive only changes that are possible using your universe of screws and holes. Nothing else can exist. Then someone sprays some paint on you with a brush. You won’t see it and notice it, it is none of your concern and nothing you are able to understand. Or someone bends one of your pieces — going absolutely against the rules you thought holy and the only possible. Or are the king in a chess game, then someone takes you and hides you in his pocket, one turn before checkmate.

Quotes for today

Straight from my quotes file, with sources mostly missing. But all of those are easy to Google.

“Experience by itself teaches nothing… Without theory, experience has no meaning. Without theory, one has no questions to ask. Hence, without theory, there is no learning.” ― W. Edwards Deming, The New Economics for Industry, Government, Education

Home is where the water tastes normal

You don’t need the cow to get the milk

It might be best to let go of finding meaning in life from your job. Try to find a low-stress slack job that pays the bills and leaves you energy to do other things, and then find meaning in life from those things. This will also allow you to shift from one interest to another.

The best thing about being a hybrid – you don’t have to be particularly good at either yet people are constantly blown away by the simplest things.

My personal belief (and mantra of creativity/slacking) is that if you do something people have never seen before, you will always exceed their expectations.

“It’s easy to pretend expertise when there’s no data to contradict you.”

В ДНР ожидаются серьёзные кадровые перестановки.  Но не те, о которых вы думаете.  Ожидающиеся перестановки будут сделаны, чтобы оттянуть те, о которых вы думаете.

“Hack Like Nobody’s Watching (because it is highly likely that nobody is watching)”

Pay more attention to what the losers do wrong as to what the winners do right

Title: somethingsometing (should be avoided)

And I will deny that I ever said this, but …
Aren’t you a little worried that there’s a hell?
Your original research was thought-provoking, although it would be considered felony in most states.
Generally you want your alibi not to be a witness at the scene of the crime. (Daria)

LPT: When you’re thinking about buying something you don’t necessarily need, imagine the item in one hand and the cash in the other. Which one would you take?

Never forget that everything Hitler did in Germany was legal.   ~ Martin Luther King Jr.
A little inaccuracy sometimes saves tons of explanation.   ~ HH Munro
What is said when drunk has been thought out beforehand.   ~ Flemish proverb
If you buy the why, the how is infinitely bearable.   ~ Friedrich Nietzsche
Seek, above all, for a game worth playing.   ~ Robert S. de Ropp
The best use of life is to spend it for something that will outlast it.   ~ William James
Only the simplest mind can believe that in a great controversy one side was mere folly.   ~ AJ Kane

Practice choosing discomfort

Real men don’t need either condoms or antivirus

Welcome to the Internet. Consider this a threat.

My friend is epileptic. One time after her seizure I asked if she knew me. She looked up at me and eventually said “Mom?” in a very uncertain tone.  I’m a little younger than her and I have a beard.

Quantified self, data science, python, paranoia

Было чуть позже четырех дня, конец весны, коридор ██ корпуса был почти пустым. Я шел к ███-му кабинету.

Около входа я ее заметил. Она странно стояла, не в плане что совсем странно, просто иначе, чем я привык, что она стоит. Как человек с миопией в -5 диоптрий, я всегда обращаю внимание на походку и осанку, по ним проще узнать человека издали, чем по лицу, и увидев ее я сразу напрягся, что-то странно, что-то не так.

Я подошел, она стояла довольно нетвердо и смотрела на меня расширенными зеницами. В воздухе витал легкий запах дешевого плохого красного вина.

—Извините, █████ █████а, я хотел бы спросить можно ли написать допуск к экзамену по ██████ ██████.
— Ты … кто вообще?
— Я ваш студент, группа ██-██.
— У тебя сколько баллов сейчас?
Ради Бога, не упоминай, что у тебя 7 баллов из 30 нужных для допуска…
— Мне казалось вы меня помните?
— Баллов. С… склько? В… впрчм не ваажно, заходи.

В кабинете тот запах был еще сильнее, чем вне его. На столе стояли пустые пластиковые стаканы на салфетках.
— …если я открою окно, стнет жарррко, если оставлю закрытыми, то зпах останется. Что мне … делать?
— Что я буду писать?
— Вот …. твой вариант.
— Спасибо.

Она ушла.

Подошел к ней через минут 20.

— Я написал, вот …
— …д…да, сейчас проверю. В… впрчм не важжжно, дй зчу.
— Что?
— Двй зчтку
— Спасибо! 1 На дворе эпоха постмодернизма, отсылки на других авторов или самого себя святое дело: https://www.pchr8.net/blog/2016/09/03/%d0%b4%d0%bd%d0%b5%d0%b2%d0%bd%d0%b8%d0%ba-%d1%81%d1%8d%d1%80%d0%b0-%d0%b4%d0%b6%d0%be%d0%bd%d0%b0-%d1%84%d1%83%d1%80%d1%82%d0%b2%d0%b5%d1%80%d0%ba%d0%b0-%d1%8d%d1%81%d0%ba%d0%b2-the-diaries-of-s/

The above may or may not describe the last time SWIM from another university had anything to do with data analysis, statistics, and empirical methods of software engineering.

This post shortly describes my current understanding of the basics of Quantified self / self tracking, how exactly I [am planning to] do this, how am I planning to analyze this, and what am I hoping to get from this.

Quantified self

EDIT: I do things now a bit differently, and I’ve split the big spreaadsheet file in multiple smaller ones; also I’ve ditched BWT in favour of classic gym workouts. But mostly this is still relevant.

For me, it all started with this excellent post by the creator of Wolfram Alpha, about how he tracked a lot of things for decades. It’s a very interesting read.

Quantified self (QS) is a movement / subculture / set of methods and approaches dealing with tracking various things about oneself, and then, hopefully, analyzing them, and getting interesting insights. One can think of QS as of a more targeted variant of a typical scientific study. I can read that “Scientific study confirms 5-HTP taken at bedtime improves sleep quality” or see “man, I swear, since I started doing Image streaming my memory, attention and weight have improved, girls started smiling at me, and I started speaking French!” on Reddit, or I can actually do an experiment and see if it improves my sleep (or French).

Some things don’t generalize, and if I find something that works for me (even though it doesn’t work for anyone else, isn’t scientifically sound, or doesn’t even make sense), it is still a very interesting discovery, if I can use it to make my life better. This guy discovered that standing on one leg until exhaustion improves his sleep, for example.

As someone who has been doing this for a couple of weeks, one of the more interesting discoveries is that my subjective estimates of my concentration, memory etc have very little to do with how well I can perform tasks that require them. Just now, I logged the following:


This is much worse than average, almost all of it. Then I took a typing test, and got the absolute best typing score of my entire life:


even though I was completely out of shape the last hour, or at least felt that way. The (lack of) correlation is even more strongly noticeable on tests which target memory / language / attention directly, such as Cambridge Brain Sciences (which I really recommend; short tests taking 10 minutes a day to get a feel of how your brain is doing, in three key areas).

Gathering data

I am currently doing it via a couple of methods.

The Spreadsheed

This is the monster in its entirety

It has two goals: productivity and self-tracking.


The top part is basic information about the day, such as number of pages read, time spent in bed, number of steps etc etc. I think I’ll be slowly removing it and using something else instead.

The first column uses the old method of dividing the day in 100 10-minute intervals and writing what are you doing in each of them. It allows, firstly, to see what I spend my time on, and secondly, it works really well as motivation. If you write that you are “procrastinating” six intervals one after another, you really start feeling bad. You don’t have the “Oh, it’s 10pm already, where did my day go?” moment at the end of the day, you keep track of your activities every-damn-10-to-30-minutes. It’s wonderful. (Sometimes, I use this timer video for this)

Except the column where I write keywords about my activities, separated by semicolons (not “I was talking with X in his room”, but “social; talking; real-life”, to make it easier to analyze later), in the first part I also log:

  • Location
  • People with whom I did this
  • Food eaten
  • It’s nutritional values, if I feel like it
  • Medicines / supplements consumed.


The next blue part are some typical depressive symptoms, mostly inspired by this “Depression progress tracker” with a couple of additions I felt were interesting or lacking. Another source for this was the Immediate Mood Scale, linked is the appendix with the complete list of the items, but the entire paper is interesting. Also, here are some interesting theoretical considerations about measuring mood — it’s true, the deeper you get into something, the more complicated it is.

  • Good spirits
  • Good about myself
  • Calm and relaxed
  • Active and vigorous
  • Appetite
  • Interested in activities
  • Focus & Concentration
  • Aggressive
  • Impulsive
  • Guilty
  • Withdrawn
  • Manic
  • Fidgety

There I also track my top three physical symptoms:

  • Headache
  • Fatigue
  • Stomach problems
  • Brain fog

All this on scales from 0 to 100. When I feel like it, or remember about it, or have nothing to do and feel like procrastinating.


How much, on what, and on which category. Additionally, recently added “how”, to differentiate shopping in real life with Amazon and similar ones. An inspiration for this was this blog post about the tracking, especially the idea of using the United Nations Classification of Individual Consumption According to Purpose for categorizing the expenses. It’s very well thought-out and definitely better than I could myself have made. It’s a nice reminder of not having to reinvent the wheel for everything I do, hah.


Anything I want to add about the 10-min interval. Just like a mini twitter-like diary.


In this area, I track DNB level and how many percent I got right.

I wrote just a bit about it here, but, of course, Gwern’s FAQ is the ultimate resource on the topic. Dual-N-Back is pretty much the only brain-training exercise which has been shown to transfer to other areas — that is, getting better at DNB actually means that the working memory in real life is getting better too.

…General Dreedle wants his [pilots] to spend as much time on the skeet-shooting range as the facilities and their flight schedule would allow. Shooting skeet eight hours a month was excellent training for them. It trained them to shoot skeet.
(From Catch-22, as quoted in the FAQ)

For me, it’s an exercise that hits right where it hurts — memory (short-term and working, I know that both are different but both are bad for me) and concentration (where else I get a 5-minute span where I can’t get distracted? Oh, meditation, about this later). Speaking of this, I knew that my memory was bad, but then comes Cambridge Brain Sciences and shows me daily workouts looking like this:

CBS on an unusually good day
CBS on an unusually good day; about their objectivity I have my doubts.

The “reasoning” and “verbal” subdomains float quite a lot, but the memory one stays low, always. It’s nice to know what you fail at.

I hope DNB will help me. But I fully agree with Gwern on this — DNB is really interesting as an exercise by itself, even if it’s hard. Anything which puts you on your limits and lets you stay there, to explore them and get a feel of them, is interesting.

I have been doing DNB for a couple of months, got from Dual-2-Back to 70% right on Dual-3-Back, but have no way of measuring if it affected my memory during that time. I hope I’ll be able to do it more regularly now.

For DNB, my favourite program for the desktop is this web app, and on Android there are a couple of apps, but I really like Brain-N-Back, for its immense configurability and lack of disrupting adverts.

Shulte table

I got into this back when I was learning speedreading. It’s used for development of speed reading, peripheral vision, attention and visual perception 2Wikipedia, but for me it’s another way to stay concentrated. And to use my time, say, in the Metro, productively. I track grid size and time in seconds. This is the app I use and it’s awesome, also very configurable and without ads.

Cambridge Brain Sciences Tests

I log my C-Score and the scores in the three main domains, and the scores on the individual tests.


This is because I don’t really trust the C-Score as an objective method of assestment. I know that just a couple of paragraphs above I have written that it’s nice not to reinvent the wheel, but there are a couple of things which I find illogical or just don’t understand. The main one would be that the tests change day-to-day, and I’m much better at some tests than at others. I don’t like that this (pretty predictable) variation is shown as, say, my “reasoning” score for the day. Just how fluctuating it is can be seen here:

Guess on which days are the tests I'm good at?
It’s clear on which days the tests are the ones I’m good at.

We’re talking about 6-7 points out of 23 max, which is a lot. On the “good” days, there must be one (or two) “good” tests, I’ll look later which ones.

Regardless, I think the scores on the individual tests are indicative of many things. It would be nice if CBS would offer their data in .csv format for easier analysis, but for now I’m stuck with entering the results manually.

Typing speed

Doing the tests using my absolutely favourite aoeu.eu, the one that taught me Dvorak, and sometimes typeracer.com. I take it as a measure of how overall in shape I am, but just how meanigful this is is one of the things I’d like to discover using QS. It’s easy to do and takes one minute, so no harm done either way.


Why not?

Body weight training

Partly motivational accountability, partly because it’s actually nice and interesting to track.

The relevant subreddit, and the cheatsheet I use for it all. I log at which exercise I am in the progression and how many repetitions (4-6) I did.

Other ways to gather data

Not everything  is practical to track in this cheatsheet. I use a couple of other programs, especially focusing on ones that allow exporting to .csv.

Nomie. Nomie is awesome. Like, really awesome. It has a number of trackers, which you can activate just by clicking on them (if needed — also set a value). Also the trackers can be set as positive/negative, and it shows the tally for the day. Examples of such trackers: Healthy snack, unhealthy snack, drinking alcohol, Manic, Anxious, peed, etc etc. And, of course, you can add your own. And it allows exporting to csv. It’s really great.

Selfspy — excellent Linux daemon which records everything you do, keystrokes, window names, etc etc etc.

Simple data logger with graph. For when I’m on the go, and when it’s something numerically measured, like weight, when it’s okay if it’s added to the data in the spreadsheet. (Measuring weight one time more is not as bad as marking “showered” both on Nomie and on the spreadsheet, for example.) Also allows exporting to csv.

Google Fit (previously — Pedometer) — number of steps, geographic location, basic movements etc. Pretty neat.

MyAddictometer — no export; it gives details about your phone usage, which can be enlightening.

Google Spreadsheets for Android — when possible, I attempt  to upload the spreadsheets to Google Drive, to be able to edit it on my phone. This Google app works really well for reading and editing LibreOffice Calc’s files, with all conditional formatting etc.

LastFM to CSV

In the future, I’d love to add a dump of my Telegram messages. (Here is a nice writeup on how to do that.) It’s data that already exists, and I could use it to infer basic stuff (sleeping patterns as one of them) without too much trouble. Probably the next post will be dedicated to it? Seeing when I write the biggest number of messages, to whom, etc. would be a very interesting exercise in visualization and data analysis.


The last hour, this happened.
The last hour, this happened.

Putting it all together

This is a big work in progress.

I’m planning to use it as a playground to remember Python and get a bit into Data analysis and statistics, I’ll need both in a couple of months.

Currently I have a shell script that converts all ODT files to csv. Then I have a python script (using the Pandas library, which is pretty neat) that divides the two parts of the spreadsheet — the “head” one and the tracking one. In the tracking one, it converts the times to datetime timestamps, and writes to a separate file %%timestamp%%-data.csv.


Next step (about an hour of work, given my three hours’ experience with Pandas) would be to append the data csv to a master data CSV file, if it hasn’t been already appended to it, and to make a master head-file, where rows would be days and columns would be the things I track daily, not in 10-minute intervals.

At the end, I should have a long CSV file with rows as intervals, and columns as data. And a couple of CSVs exported from various services.

Analyzing it all and actually making it useful

I really have no idea. At all.

TODO: remember my statistics course, remember my mad Python skillz, and start learning data science? (What better excuse could there be?)

Graphing it all would be pretty trivial, and maybe visually I could start seeing relationships or correlations. For this, there are a couple of web services: Fluxtream seems promising. It’s not the only one that can connect to various sources, get your csv input, and start doing magic. It’s a topic I really do need to research better.

I could start doing experiments, in their classic sense, but for that I’d like to estabilish a baseline, which is what I’ll do this month. Then start additng/removing supplements (topic for another post), BWT, changing diet, etc.

Ideas for possible correlations:

  • Sleep and pretty much everything, esp. C-scores and mood
  • Subjective feelings and C-Scores
  • C-scores and typing speed

Ideas for possible experiments:

  • Caffeine & L-theanine and C-scores and typing speed
  • Caffeine(~tea) after 6 pm and sleep
  • Alcohol and sleep
  • Running|BWT and sleep

For now, let’s focus on the tracking, and do it consistently (as strange as it sounds, I’m actually able to fill the spreadsheet every 10-40 minutes for the last 1.5 weeks; the apps will do their job by themselves, mostly.)

I should also really play with visualization (find my old Conky configs and fill them with TODOs and reminders?), since it works really well for motivation. Especially the once-a-day tracking. Part of a well-known effect, but was surprised to know there’s a subreddit dedicated to it. And something like this on my background would really motivate me:


And, lastly, just a dashboard on a terminal that I can switch to would also work wonders. … if I need a next step, research the motivation parts of it all, what visualizations work and why, what motivates me (is meta-quantifiedSelf a thing?), but we all know this won’t be happening, probably.

But again, all of this is far away.

If someone wants the current iteration of the spreadsheet — feel free to contact me, you’ll find how.

And, as usually, this post reflects my current view and understanding of the topic, everything subject to change (as it usually it does change). But that’s the beauty of this blog. Just opening the archives and seeing what I was up to two years ago is priceless. As Stephen Wolfram says on his blog:

And as I think about it all, I suppose my greatest regret is that I did not start collecting more data earlier.

I can say the same about this blog. I’m doing it not for the twelve and a half individual visitors a month that I’m getting, I’m doing it as writing practice (immensely therapeutical!) and as a way to record my very fleeting states of mind and interests for myself. And this has been going on for more than five years. Having the possibility of looking back is priceless and very gratifying. Given my awesome memory especially.

See you later with a full analysis of my Telegram messages!



Footnotes   [ + ]

1. На дворе эпоха постмодернизма, отсылки на других авторов или самого себя святое дело: https://www.pchr8.net/blog/2016/09/03/%d0%b4%d0%bd%d0%b5%d0%b2%d0%bd%d0%b8%d0%ba-%d1%81%d1%8d%d1%80%d0%b0-%d0%b4%d0%b6%d0%be%d0%bd%d0%b0-%d1%84%d1%83%d1%80%d1%82%d0%b2%d0%b5%d1%80%d0%ba%d0%b0-%d1%8d%d1%81%d0%ba%d0%b2-the-diaries-of-s/
2. Wikipedia

Скооооооро кончится лееето

За окном идёт стройка, работает кран,
И закрыт пятый год за углом ресторан.
А на столе стоит банка,
А в банке – тюльпан, а на окне – стакан.

И так уйдут за годом год, так и жизнь пройдёт,
И в сотый раз маслом вниз упадёт бутерброд.
Но, может, будет хоть день,
Может, будет хоть час, когда нам повезёт.

Та же песня, что и ровно год тому. Она у меня связана с очень многим, на самом деле.

Помню лето в общежитии, абсолютно, тотально пустой. Общежитие маленького городка восточной Германии, летний вечер плавно переходящий в ночь, полное одиночество, кровать у окна. Зашкаливающее чувство пустоты, правильной и уместной пустоты.


And you know the earth could turn
Or crash and burn
And you would never know it

Очень правильное, во многом, лето. Именно “правильное”. Много понятого, много прочувствованого, много увиденного, много сделанного. Меньше чем хотелось бы, но лето было и будет таким себе предлогом to unwind, почувствовать какую-то пустоту, в хорошем значении слова.

Я жду ответа –
Больше надежд нету.
Скоро кончится лето.

Дописать недописанное, дочитать недочитанное, сделать стопку начатых книг меньше (дочитать или окончательно с чистой совестью бросить), оборвать всякие висящие ниточки (или нормально закрепить; но лучше оборвать).

Хрупкий, смешной, маленький человечек.
Просто герой одной пьесы абсурда.
Родившийся, но недостаточно вечным
И поступавший недостаточно мудро.

Ты слишком храбро доверял детским сказкам
С однообразной концовкой сюжета.
А за окном такой прекрасный и разный
Резвился мир…И растаманское лето.

А вдалеке белоснежные горы,
Пик ослепительный Килиманджаро.
И ты бежишь по пустым коридорам
Каменным, мертвым, квадратным кошмарам.

В самый конец. Дверь где лето беспечно.
Где солнышко в мячик трехцветный играло.
Но, то ли коридор почти бесконечный,
То ли времени стало удивительно мало.

И тут ты поймешь – все значительно проще.
Выбьешь окно, кинешь вширь руки-плети –
И никто не поймет, что же ветер полощет,
лишь чуть меньшее крыльев,
но в сто крат шире чем плечи.

И, когда ты будешь лететь над асфальтом,
А по нему глупо ехать машины,
Тебя спасет сохранит твое счастье –
Солнышко, мячик и снеговые вершины.

А потом… Ты только не жмурься от света…
Потом начнется растаманское лето.

(А. Непомнящий)

Если ты сядешь, бабушка тебе Гешихте расскажет!

// нашел у себя в черновиках, написано около месяца тому.

В автобусе, потихоньку приближаемся к немецко-польской границе. Делаю все, чтоб писать диплом. Тошнит ужасно. Интернет советует, что если тошнит, то нельзя читать. Ха.

Очень радует мальчик, который сидит за мной. Лет 6. Моя полная копия в этом возрасте. Очаровательнейший немецко-русский суржик, у него и родителей, бабушки. Она пытается его развлекать, рисует картиночки, потом все угадывают, что это такое.

Это так классно, Господи.

— Будешь Айер?

У мамы явно муж прям немецкий немец, часто ему звонит, спрашивает, начал ли он уже о ней скучать.

Около-эмиграция это серьезно самый простой способ РЕЗКО сделать себе жизнь интереснее, навсегда. По моим наблюдениям и беседами с людьми, обычно это немного поломанные люди. Билингвизм и смена культур очень обогащает, но мне кажется, что гармония, которую дает относительно целостная социокультурная оболочка/матрица, тоже невероятно важна. Не буду излишне сильно уходить в эволюционную психологию и все такое, но излишне много путешествовать и сталкиваться с разными культурами человечество стало относительно недавно (шестое столетие до нашей эры?). Я могу себе представить что четкое ощущение ingroups/outgroups и принадлежания-чему-то-там нам немного более важны, чем плюшки, которые дает обрывание корней и сталкивания с совершенно другими реалиями.

НО это не относится к путешествиям! Как мы помним,

“Travel is fatal to prejudice, bigotry, and narrow-mindedness, and many of our people need it sorely on these accounts. Broad, wholesome, charitable views of men and things cannot be acquired by vegetating in one little corner of the earth all one’s lifetime.” (Twain)

Формула для счастья и успеха по жизни, в моем мире, это были бы периодические путешествия на пару месяцев-полгода, с целью максимум понаблюдать/понять, но в то же время с четким осознанием, что дом у тебя где-то есть, и что тебе есть, куда возвращаться

who journeyed to Amsterdam, who died in Amsterdam, who came back to Amsterdam & waited in vain

Now playing: Dans le Port d’Amsterdam (ну очевидно же.)


21 год. Господи, господи, господи.

Два лейтмотива мыслей тут: 1) А давай организовывать свою собственную жизнь по пятилеткам! 2) десятилетие с 20 по 30 это то время, когда мозги наиболее гибкие.

А еще,


“My goal is not to wake up at 40 with the bitter realization that I’ve wasted my life in a job I hate because I was forced to decide on a career in my teens” (c) самый гениальный мультик в истории человечества.

Десятилетие свободы при относительном (в моем случае — почти полном) отсутствии обязанностей.


О важности этого десятилетия отличшейше написано на Art of Manliness (ч.1 и ч.2, особенно последняя). В этом возрасте мозги делают вторую и последнюю попытку решить, что нужно для счастья и успешной жизни, убирая лишние связи в мозгах. Чтó именно есть лишним — решается на основе той жизни, которая происходит вот конкретно в этот период. Изменения потом возможны, конечно, но даются ощутимо сложнее.

Basically, what this means is that the education, experiences, and relationships you choose to pursue in your twenties will determine the course of your brain’s synaptic pruning process.1http://www.artofmanliness.com/2013/02/05/dont-waste-your-20s-train-your-brain-for-lasting-success/

This final development of your brain is akin to getting a wiring upgrade – after it’s completed, the prefrontal cortex will run faster and more efficiently. But what you gain in speed, you lose in flexibility.2http://www.artofmanliness.com/2013/02/05/dont-waste-your-20s-train-your-brain-for-lasting-success/

Соответственно критически важно положить дорогу изначально в “правильном” направлении. А еще, из оперы “неиробиология для чайников”, neurons that fire together wire together (see Neuroplasticity). Еще, оказывается, Metaplasticity тоже существует: “The idea is that the synapse’s previous history of activity determines its current plasticity”.

Your twenties are in fact the perfect time for adventure and exploration, but the experiences you choose should have an element of intentionality.3http://www.artofmanliness.com/2013/02/05/dont-waste-your-20s-train-your-brain-for-lasting-success/

И именно об intentionality я хочу сегодня думать. Или, еще лучше, создать (=комбинировать идеи из религии, поп-психологии, психологии, неиробиологии и теории систем) framework, который мне может в этом всем помочь, но об этом дело будет идти в отдельном длииииииннннном посте.

21-26 лет

Этот период хочу посвятить работе над:

  1. Ответственностью
  2. Силой воли
  3. Силе в общем, глобальном, широком знании этого слова. Использование данных мне ресурсов разного плана для изменения мира вокруг.

Конкретно планы на след. год:

  1. Искусственный интеллект
  2. Информ. безопасность
  3. Программирование – тупо писать код, как же я давно этого не делал, Господи.

Далі буде, over and out! (Y)

Footnotes   [ + ]

Dvorak Mirrorboard layout (Based on Randall Munroe’s Mirrorboard)

Update: New version of the layout can be found here; it has a number of improvements and visuals. History & Rationale remain in this post, though, along with installation instructions.

Now playing: Shia LaBeouf by Rob Cantor.

It all started when I was looking into options for one-hand typing, simply because it seemed like a pretty interesting thing to learn. (I love the feeling of the brain rewiring, haha.)

I stumbled upon this blog post by Randall Munroe about his Mirrorboard layout.

The key moment was when I realized that the brain command I use to type the letter ‘e’ is very similar to the one I use to type ‘i’. I found that if I held my right hand away from the keyboard and tried to type “the kitten parked the hovercraft”, it came out “tge dettev qarded gte gwvercraft” — I was doing the same motions with my left hand that I’d normally do with my right.

Mirrorboard is a keyboard layout that lets you type simple things on a QWERTY keyboard with only the left hand. It works by mirroring the layout between the left and right hands when you press caps lock. “asdf” becomes “;lkj” — the entire keyboard is reflected. To press a key on the right side of the board, you hold caps-lock with your pinky and then press the corresponding key on the left side.

Which is actually really fascinating and true.

After Googling around, I did not find any Dvorak version of the keyboard layout, so I decided to make one. Learning quite a lot about xkb and Linux’s handling of keystrokes in the process.

Another reason to change it a bit was because I use a pretty complex keyboard setup, with dvorak+Russian+Ukrainian, a compose key, and multiple remapped keys on my keyboard, and I wanted to integrate left-hand typing seamlessly in my workflow.

Changes made from the original Mirrorboard layout:

  1. Made it Dvorak-friendly
  2. Left-alt is used as modifier key, instead of Caps. (Which is remapped as Ctrl on my keyboard).
  3. Return is Modifier+Tilde
  4. Modifier+Tab is “/”
  5. Modifier key is a Latch-style key instead of Shift-style key. (Basically, the difference between the two is that Shift-style keys work only when pressed together with the key that’s being modified, while Latch-style keys may be pressed before the key, or at the same time, or twice to “Lock” it until the next time you press it; Here’s an excellent explanation)
  6. Adapted it to contain only the modified keys, so it can be put in /usr/share/X11/xkb/symbols/our_dvorak_mapping and later used as just another keyboard layout, say,  setxkbmap -option 'grp:rshift_toggle, compose:rctrl' dvorak,sh-mirror3,ru,ua (right shift to change keyboard layout, right Ctrl as compose key)
  7. Maybe some other things I have forgotten

Additional resources that helped me in the process have been this excellent post on how to create your own layouts and the legendary Arch linux wiki.

The layout is on Github.

To use:

  1. Fit it to your needs
  2. Copy to your key definitions folder (usually /usr/share/X11/xkb/symbols/)
  3. Either just setxkbmap sh-mirror3 or integrate it in whatever you are using (e.g. setxkbmap -option 'grp:rshift_toggle, compose:rctrl' dvorak,sh-mirror3,ru,ua)
  4. In case you want to edit it, copy it every time to a new name. The layout gets cached to the DE, and for it to read the new changes you would have to reload X, unless it’s a new file. (That’s why sh-mirror3; same number of tries as it took this person I learned this fact from). Or just during editing do xkbcomp mirrorboard.xkb $DISPLAY 2>/dev/null as recommended in the original post, maybe removing the last part to see any errors.

Then I did a couple of changes to my i3, cvim and keynav configs, to make them easier to use with just the left hand.


Keynav is an excellent little program to avoid using the mouse. I divide the screen in 16 areas, and decided to move the lower ones to my left hand, used with shift. Relevant fragment is:

On my keynav 0.20170124.0 the areas seem to be numbered vertically, not horizontally as mentioned on the page linked above.


Cvim is my favourite extension that adds vim-like keybindings to Chrome.

I added a keystroke to change the hint characters to left-hand ones and back, which conveniently was exactly the example given by the author for JavaScript mode:

All of this is definitely a work in progress, but it was really interesting.

Current left-hand typing speed is 12WPM, compared to my usual 80, I wanna see how and if it will improve. It’s really not about actual use, but because it seems something cool to do. Something like shorthand-writing, which I’ve almost learned. I wonder what comes next. Dozenal counting, perhaps?

Программированиие + пассивный доход + очередной пост о том, что делать со своей жизнью

Нехарактерно длинный постик о двух идея для веб-приложений, которыми мне бы хотелось заняться, и ресурсы/мысли на тему создания пассивного дохода.

Continue reading “Программированиие + пассивный доход + очередной пост о том, что делать со своей жизнью”


Life is a non-zero-sum game.


SIT, be still and listen,
because you are drunk
and we’re on the
edge of the roof


Be a light upon yourself.


I make my own coincidences, synchronicities, Luck and Destiny


Rule your mind, or it will rule you




Trust God and your Soul


Либерально добавлю сюда еще следующую мысль:

Ты – Человек, следовательно – Ты. Можешь. Все.

Развернутые итоги 2015 – 1.

Аніяких думок
не лишилось в моїй голові
наприкінці року!


Пользуясь тем, что я дома, и что у меня есть доступ ко всем моим дневникам и папочкам с билетиками-рекламками-письмами-чеками, а так же тем, что фотографии с 2015 в сохранности:

2015 был встречен в маленьком смт. Киевской области, в однокомнатной квартирке третьего этажа бывшего студенческого общежития. Городок, с которым связано много хороших и плохих но однозначно сильных воспоминаний. Городок, где пересекаются все провода, связи и дороги, метафизическая черная дыра, мифическое место с невероятной внутренней энергетикой.

Подвинь гирлянду на полфазы вправо

Зимняя поездка по Украине. Укрзалізниця, хостелы, автостоп, стихийные знакомства, теплая погода, странные места ночевок и полное отсутствие планов.

— Коли наступний автобус на Тернопіль?
— Щойно від’їхав, буде через дві години.
— А що зараз відправляється?
—  На Луцьк через три хвилини.
— Дайте два квитка на Луцьк, будь ласка.

Знакомства,разговоры с людьми.

— Кожен українець має знати одну молитву та одну коляду. Я вам зараз заспіваю одну. (Співає.) І сьогодні Водохреща, обов’язково доторкніться до води та умийтесь, та помоліться. Будь яку воду, навіть з-під крану. Бо на Водохреща вся вода свята.

Continue reading “Развернутые итоги 2015 – 1.”

Підсумки 2015 року.

Вчетверте. Все ж таки, залишається однією з моїх улюблених традицій.

Now playing: Ноль – Человек и кошка; Miles Davis – Flamenco Sketches.

Досягнення року: “И предал я сердце мое тому, чтобы исследовать и испытать мудростью все, что делается под солнцем”. Я не знав, що в мені може бути стільки open-mindedness та небажання судити людей навколо.
Подія року: Переїзд в далеку країну з дивними людьми
Настрій року: Минулого року це було “после меня хоть потоп”, цього — воно ж, тільки у масштабах, які я не вважав можливими взагалі рік тому. +  Самоаналіз, рефлексія, дереалізація, пустота. + Братбратанбратішка.
Зустріч року: Мій сивий друг вечірній.
Геморой року: Сам я собі стабільно створюю більше проблем ніж будь-хто зовні
Країна року: Україна.
Місто року: Мерзбург, хоча я його і не сильно люблю.
Слово року: Сюрреальність
Подорож року: Зима 2015. Нічого мене не змінило більше тої подорожі.
Веб-сервіс року: Quora!
Колір року: всі теплі відтінки
Запах року: Ароматичних паличок, Dhoop’a, моєї воскової свічки.
Новина року: “Sehr geehrte xxx, yyy, zzz, wir freuen uns Ihnen mitteilen zu können, dass Sie die Prüfung bestanden haben und wir Sie zum Studium an unsere Hochschule einladen möchten.”
Книга року: Екклезіаст
Фільм року: Dead Man + The Seventh Seal
Пісня року: Händel – “Sarabande”
Жах року: Війна та те, що мені стало комфортно не спілкуватися з багатьма людьми з Росією. Це не норма.
Заклад року: Столовка сьомого корпусу НТУУ “КПІ”, Ярославна на Золотих Воротах.
Напій року: Чай — це вічне, цього року – з доданням .. всього. І, окремою позицією, вино.
Їжа року: Паста
Транспорт року: Машини, які розвозять хліб по маленьких селах навколо Батурина о четвертій годині ранку, і Укрзалізниця.
Бренд року:  Навіть якось соромно згадувати Коблево
Антилюдина року: В конкретно моєму житті тримає свої позиції стабільно та сама людина. ВВП і т.п. як минулого року — суєта суєт і до /мого/ року стосунку не має.
Мрія  на наступний рік:  Працювати над собою, своїми знаннями та розвитком своєї особистості як норма і база, а не лише коли відчуття вини мене заставить. О, і ще, точно, прибрати вину з мого життя.

Побажання собі на 2013 2014 2015 2016 рік: Прибрати достатньо фільтрів, блоків, туманностей в моїй голові, щоб повернутися до тих рівнів, які вважаю істинно моїми. Розвиватися як особистість темпами десь так 5-6 років тому. Звільнити весь потенціал та неймовірні ресурси, які є у мене всередині, і які показуються лише періодично при правильніх фазах Місяця та багатьох інших співпадіннях, або хоча б навчитися довільним чином отримувати доступ до тих  ресурсів, коли вони мені потрібні. Жити так, щоб відчуття вини про те, що я нічого не роблю, хоча міг би, відпустило. Мати більший attention span та більше сили волі, і взагалі краще себе контролювати, а не як зараз. Пити зі своїми демонами чай, і бути з ними в таких стосунках, щоб я міг з ними домовлятися про області впливу. Мати чисту совість. Познайомитися зі стимулюючими людьми, і взагалі мати стільки ж екстраординарних та великих людей в М. як я мав/ю в Місті.


Четверта з чимось ночі, котра ніч проведена моніторячи Твітер, ВК,  трансляції.

Один з планів на канікули — нормально відіспатися після екзаменів. Ха-ха.

З Тві: В Україні почали діяти закони 16 січня http://bit.ly/1dSIGVj  #новини #новости #закони #ТСН

Життя дивне. Я живу в дивній країні, зараз, чи не вперше в житті, відчуваю це. Дивній не в сенсі оціночного сприйняття, а саме дивній, абсолютно інакшій від будь-якої іншої.

Почуття у мене зараз вкрай хаотичні та складні. Навколо відбуваються речі ніби з якоїсь антиутопії. Влада прийняла надзвичайно тисячадев’ятсотвісімдесятчетверті закони ПІДНЯТТЯМ РУК, студентів залякують люди, найняті владою, яка теоретично має захищати наші права та свободи, людей просто так б’ють на вулиці, з вулиці ж просто викрадають, машини швидкої допомоги відвозять людей до міліції, у центрі міста літають коктейлі Молотова та стоять барикади, дзвонять дзвони (як у Середньовіччі, під час нападу ворога), добре відомі мені місця зараз перегорожені згорівшими автобусами міліції з графіті про революцію, на автобусах — люди з прапорами України та УПА, священики стоять між Беркутом та мітингувальниками та стараються запобігти ескалації конфлікту, хтось старається порозумітися з беркутівцями, по Києву їздять машини, які ловлять Тітушок, найнятих владою (така самоорганізація людей в лиці небезпеки, що йде від влади, просто прекрасна), знайома з Карпенко-Карого описує жахи, свідками яких вона є, в метро по запаху диму зразу відчувається, хто з місця подій, імпровізовані барабани відбивають чіткий ритм по всій площі Грушевського, періодично щось вибухає, за двісті метрів — на сцені (вже п’ять годин як нелегальної!) співають про любов, жінки з медичної служби в протигазах біля лінії вогню пояснюють надзвичайно мальовничої зовнішності діду, що йому треба пити молока…

З Тві: #ЄвроМайдан 04:51 На #Грушевського бійці спецпідрозділів знову почали стріляти по людях на барикадах та кидати газові гранати.

Помічаю, як настрої серед протестувальників все менш і менш мирні (щодо настроїв влади я можу лише гадати), люди все частіше говорять про те, що вони готові померти там, про те, що Беркут і тітушки — виродки, яких не варто жаліти, бо вони не жаліють нас. У мене таке відчуття, що всі навколо і все навколо поступово втрачає глузд, все котиться в маразм, сюрреалізм, антиутопію, хаос, муть, морок…

З Тві: “Щойно на моїх очах був оглушений i впав волонтер медслужби. Гумова куля влючила у шолом на головi.
Протестувальники говорять про снайпера з гум кулями, який на зайняв позиц на буд лiсах.”

Зі свого боку, я відчуваю себе безсилим. Що пару днів буваю на Майдані, швидше для очищення совісті перед собою, купляю бінти та ліки зі списку найбільш потрібних, відношу їх туди, спостерігаю за всім навколо. При мені жінка здала 400 грн. в кошик “на потреби Майдану”, якась бабуся посипала сіллю підхід до вул. Грушевського, сіль вона явно купила сама і зробила це чисто зі своєї ініціативи. Допоміг якійсь бабусі переступити через калюжу під барикадами. Хтось мені допоміг залізти на слизьку гірку з лівого боку другої лінії барикад з автобусів. Що далі? Згадую бабусю, яка на початку хотіла дати груші зі свого саду, ще до першого розгону Майдану, як всі тоді відмовилися їх взяти, згадую того батька й сина з прапорами УПА на плечах, як вони дискутували з вкрай прорадянсько налаштованою працівницею музею, згадую, як не банально, світло в очах людей як на початку, так і зараз, але не між двома періодами, коли опозиція там була і активно політизувала все, що відбувається. Найщиріший Майдан був на початку та триває зараз.

Для себе зрозумів, що варто було б піти на якісь курси першої медичної допомоги, коли все це закінчиться, та записатися на щось пов’язане з самозахистом, для свого комфорту, в цьому світі знати хоча б бази не завадить.

Допомогти по суті я нічим реально не можу, дуже боляче це усвідомлювати. Останні пару ночей спати теж не можу.

Сьогодні чи не вперше в житті щиро побажав смерті виродкам, які били того хлопця на воротах до напівсмерті, показали палець камери і скинули його вниз, цього вечора він помер.

Потихеньку забиваю на свої повні ідеалізму погляди, що “всі люди добрі”, — це далеко не так. Світ повен недобрих людей, просто мені пощастило не стикатися з ними або вчасно припиняти з ними спілкування. Я штучно створював собі комфортні умови і боронив свою душу та психіку від негативу, але попри всі мої старання його не помічати і не бачити, зло в цьому світі є. Але справедливості такі більше. Попри те, що остання теж лише частина тих моїх рожевих окулярів, які сьогодні раптово стали муляти мені на носі та заважати бачити реальну картину.

З Тві: “05:55 На #Грушевського поки стабілізувалось, тільки “беркутівці” продовжують стріляти в людей.”

Читаю “Белую Гвардию” Булгакова, дуже в тему до ситуації зараз.

З Тві: Огнестрел в голову, первый убитый. Медпункт на Грушевского. Подтверждено. #євромайдан

Згадую всіх знайомих, що зараз там. Ні, сенсу спати цієї ночі вже немає.

“помолюсь тихонько / за твою судьбу” — просто мантра останніх місяців і особливо цих кількох днів

Другий пост номер три

Знову ж таки, продовжуючи класну традицію.

Цей пост пишу в ніч з першого на друге, але суть від того не міняється, сподіваюсь.

Рік був класним.

Як я писав першого нуль першого тринадцятого, новий рік – це справді шанс передивитися, що ти робив за рік, проаналізувати все, і щось змінити в собі. Той самий “Знак свыше”.

Зараз у мене є широченне поле для ретроспективи, яке включає, в першу чергу, цей блоґ, але не обмежується ним. Люди мого покоління залишають велику кількість інформації, за яку можна “зачепитися” і згадувати себе і свій стан душі коли вона створювалась. От наприклад та сама стіна ВК, чи повідомлення з “зірочкою” (у мене з березня таких назбиралося 1140).

Що я можу сказати? Загалом, я задоволений. Чисто в ім’я науки/мистецтва/цікавості, цього року старався покращити себе як особистість. Просто щоб щось робити. І зараз перечитую блоґ і бачу, що все те, що я робив за рік, було результативним. В першу чергу – дії, направлениі на розширення зони свого комфорту, і які паралельно давали мені досвід, розширювали кругозір (думав, що русизм, став шукати власне українське слово, але виявляється українською воно теж є, можливо, русизм тільки якщо у значенні “видноколо”?) і , чи не головне, робили життя цікавішим, таким чином спасаючи мене від сіростідепресіїпустоти.

Цього року справи з концентрацією трошки покращилися, але питання залишається чи не найактуальнішим. В цьому блозі багато інфи та посилань на цю тему, не буду тут писати уп’яте про це. Цього року основним словом, яке регулюватиме мої дії в плані продуктивності, буде unitasking. Ще мені буде потрібно перечитати ось це і не фанатіти занадто від нього. “Creativity comes from applying things you learn in other fields to the field you work in.”

Я почав і перестав писати вірші. Але якась творчість таки пробудилася в мені. Можливо є сенс не давати їй заснути. Періодично перекладати вірші чи куски тексту, мені це не зашкодить. (Ха, до речі, було б цікаво перекласти “Howl” українською!)

З’явилися ось такі напівбезумні ночі.

Три ключові події цього року в плані “професійного розвитку”, якщо це можна так назвати, — МАН, всі чотири етапи, Intel ISEF, і вступ до КПІ.

Мої плани на літо півроку тому – багато ідей про те, що робити з моїм вільним часом. Перечитати і обдумати.

По суті, я цього року остаточно забив на комп’ютери, хоча вони мене продовжують цікавити. Аж жаль якось. Думаю, варто було б почати поглиблюватися в це все знову — не тільки програмування, а і Лінукс, і інформаційна безпека, і просто цікаві речі. Поле для діяльності просто величезне, і воно дуже розвиває логіку, терпіння, problem solving skills. Треба поновити давно забуті контакти в цій області і знову почати спілкуватися з людьми, які можуть мене чомусь навчити. Я зараз розумію зі скількома надзвичайно крутими людьми я тоді спілкувався і не цінив цього. … зараз я теж багатьох недооцінюю, я впевнений. Я став сприймати всі блага, які мені дає доля, як належне, це дуже дуже погано. Не треба втрачати відчуття вдячності до.. світу, чи що. “Бога” я тут не напишу.

Щодо людей – цього року хочу робити акцент на спілкування саме вживу, якщо маю змогу це робити з цією конкретною людиною.

(Мені дуже не подобається присмак підтексту того, як я став мислити про спілкування та людей, не можу нічого з цим зробити, на жаль.)

New year resolutions for 2014: (ін ноу пертік’юлар оде)

  1. Рости над собою.
  2. Тримати стандарти, які я вимагаю від себе і від людей, з якими спілкуюсь, на висоті, і самому слідувати ним. Не допускати в собі подвійних стандартів до себе і інших. Ніколи.
  3. Мати чисту совість, відповідати перед собою за свої вчинки і думки.
  4. Стати відповідальнішим.
  5. Цінувати свій час, казати “ні”.
  6. Не витрачати і так коротке життя на пусті речі.
  7. Краще їсти, нормально спати (>6 годин, від семи з половиною в ідеалі. Але й не більше).
  8. Quality > Quantity
  9. Щодня читати >20 сторінок літератури
  10. Займатися спортом. (Конкретно: як мінімум зарядка вранці + бігати? + ну і пари ФП)
  11. Вчитися.
  12. Лягати спати рано, якщо немає причин цього не робити.

З більш абстрактного:

  • Читати більше, читати нормальну літературу, осмислювати її і отримувати від неї максимум задоволення і користі
  • Перестати мислити з парадигми “отримати для себе користь/задоволення/.. і так далі”
  • Вищі стандарти до себе. Забити на середнє статистичне і на те, що роблять і думають всі.
  • Медитувати, practice mindfulness
  • Писати матеріальні паперові листи людям.
  • Постійний аналіз себе, думок, вчинків.
  • (Без фанатизму)
  • Навчання: вчитися. Обдумувати те, що читаю, старатися його використати в житті
  • Знайомитися з цікавими людьми
  • Не боятися відсутності спілкування
  • Ні в якому разі не допускати залежності від людей (як взагалі, так і особистостей конкретно)
  • Отримувати задоволення від життя. 🙂

Не хочу сказати, що я цього року починаю нове життя, але є багато речей, які мені у собі не подобаються. Треба з цим щось робити, і я вірю в свою здатність це робити.

Мені цей пост не подобається, відверто не подобається. Переписати якось більш конкретно та з іншим вибором слів.

І взагалі треба критичним оком передивитися цей блоґ – мені здається я скотився до писання виключно про свій внутрішній світ і того, що мені в ньому не подобається. Якби я вів щоденник, то такі сторінки мене б дуже насторожили. Але цей блоґ по суті і є щоденником. Блін. Подумати над цим.

Далі. Ось це має потенціал.

Цікавитися нехарактерною мені музикою. Читати, слухати, дивитися фільми.

Брати у участь в подіях, які відбуваються в моєму місці — а тут щось постійно відбувається. Літературні вечори, галереї, музеї, виставки, події під відкритим небом і так далі.

Ходити по Місту, по затишним і атмосферним місцям, шукати їх, знаходити, запам’ятовувати.

Це все виглядає як нагромадження хаосу. Швидше за все через те, що зараз друга ночі (якого чорта я не сплю?!) і хоча я в стані нормально писати текст, навіть відносно грамотно, структура та стрункість думок і мисленних конструкцій і “attention span” при написанні текстів (я не знаю, чи є таке поняття в психології, має бути) у мене зараз зовсім інша.

Можливо писати цей пост зараз було помилкою? Помічаю, що якщо я неправильно формулюю для себе думку з самого початку, вона втрачається, або як мінімум втрачає свою красу і привабливість. І звідси цей пост міг негативно вплинути на мене.

Дочекатися нормального настрою, перечитати, переписати нормально, стараючись в той самий час не заглиблюватися в ці думки, написані під час не дуже доброго стану душі, щоб не повернутися у нього і таким чином не втратити ці думки.

З Новим Роком.


// http://www.reddit.com/r/announcements/comments/me5e9/american_censorship_day_stand_up_for/c30c7il

Наполеоновские планы на лето

Статистически говоря, где-то 25% сбываются. А вообще, сейчас цель не написать четкий список пунктов, просто набросать идеи, почти везде в рендомном порядке. Летом увидим, в общем.

Nowplaying: Soviet Soviet – Contradiction


0. Приоритетно (хронологический порядок):

  • Источники из Google Reader, до того как его прикроют. … найти какую-то альтернативу? 🙁 RIP Google Reader. You were awesome, while you were there. До 01/07
  • Бэкап сайта. Первые дни после ЗНО
  • Рассортировать/убрать/заархивировать все около-ЗНО-МАН-олимпиадовские-школьные бумаги/материалы/книги/файлы. Первые дни после ЗНО

1. Toread/Towatch/Tolisten

  • Прочитать все, что я хотел прочитать:
    • Все отсюда
    • Книги, которые я мог записать:
      • Список “Toread”, 40 пунктов, с прошлого лета
      • Все рендомные заметки на телефоне / диктофоне / ХД / последних страницах тетрадей / ЗНО / et similia
      • Последние страницы блокнотов
    • Дочитать начатые и понравившиеся манга
    • Sinfest/XKCD/QC/BF. Все вебкомиксы отсюда, которые я игнорировал последние пару месяцев.
  • Посмотреть все, что я хотел посмотреть
    • idem
    • + альбом “To Watch”@VK
    • Диалоги с А. и К. @VK
    • Классика советского кинематографа.
  • Музыка со второго аккаунта из ВК. Если она к лету там останется.

2. Самосовершенствование (в порядке значимости)

  • Русская орфография. Дошлифовать украинскую. 5 ошибок в ЗНО — это не показатель. Я не умею писать ни на первом, ни на втором. Чисто из собственных наблюдений — постоянно держать в уме правила и постоянно ими пользоваться очень неплохо влияет на логику и держит мозги в форме. Use ’em or lose em? 😛
  • English too. 0 errors on the ZNO aren’t an indicator either 🙂 Stylistics. Do what I used to do to get to my current level: find people with a better English than average, talk to them.
    • “Elements of Style” and a few other ebooks I have on my HD.
    • Brain Pickings might have something relevant
  • см. п. 1.
  • Немецкий язык? Базу я знаю, for everything else there’s Masterca the Internet
  • Язык тела. Сейчас знаю чисто логически, надо читать на интуитивном уровне, без усилий
  • Перечитать открытые и приватные записи этого блога, сделать маленький анализ всего
  • п. 4#2

3. IT

  • PHP
  • Python
  • CSS3
  • jQuery
  • More advanced Linux
    • maybe take a look at Gentoo?
    • Give Arch a chance again. It’s unstable, but if I survived six months on it without my current skills now I’ll do at least as good.
    • Whatever distro I install, fine-tune it to perfection like I used to. Using a half-default half-working zombie like right now is *not* okay. .. doesn’t even have a “fortune | cowsay” at bootup 🙁
  • Infosec:
    • Обновить в памяти vulnerabilities
    • Learn new techniques
      • Blind SQLi by hand; examine the source of Python tools
      • More obscure / rare vulns.
        • Build my own webapps for testing.
      • DVWA — look at its source, understand what’s going on on a deeper level
    • Exploit writing
    • Get my Social Engineering / Influence psychology / Manipulation skillz back .. I have the entire Internet to test them on ^^
    • Information gathering / data mining / OSINT
    • Write my own tools for most of the above. Look at the source of existing ones
    • Scan the net with advanced google queries to find not explicitly publicized resouces. There are quite a lot of them. Then “links:” searches etc.
  • NSR — infrastructure for the site + design
  • This website:
    • The blog is okay, I believe. Except code highlighting and links to home. Minimalism doesn’t mean ignoring usability.
    • Get the chan halfway active, don’t publicize it too much. Password it all?
    • Group on VK
    • Design the home, move it to root, link to this blog and to the chan
    • Rent a VPS? I can afford it and it will be a plus both for the site… Who am I kidding? Nobody cares for a website. Will be a plus for me and linux networking skillz
    • Maybe buy a domain? Not expensive at all and it will give me relative freedom and stability. More than any free alternative.
    • Get a logo and make it a favicon.ico
    • My old ideas
    • п. 6, все, где есть слово “написать”
  • Internet in general:
    • Go back to hanging around smaller close-knit sites/forums, more chances to find interesting people
    • Deep web / Undernet / Darknet / whateveryouwannacallit; Just for the hell of it make my own Onionsite, it’s a chance to look into TOR’s internals too

4. RL

Довольно символично, что это четвертое, о чем я подумал. Не часть картины, предполагаю? Хотя кто знает?

  • Не терять контакт со всеми интересными мне личностями с лицея. .. мысленно насчитал целых 5 таких 
  • Живу в Киеве, тут постоянно что-то происходит. Пускай хоть что-то будет с моим участием.
  • Третий пункт. Надеюсь, Сергей, когда будешь это перечитывать летом, ты вспомнишь, о чем идет речь.
  • Історія Києва / місця / легенди
  • .. неужели все?

5. Субъективность / туманность

  • Держать мозги в чистоте. 
  • Не кушать всякую дрянь
  • Не слушать идиотскую музыку.
    • Она не должна быть фоном и средством “глушения” себя. Не хорошая музыка точно
  • Не давать себе слишком сильно расслабляться
  • Четко осознавать кто я и видеть свои приоритеты и цели
  • см. п. 2

6. Творчество

  • На сайте выложить все мои стихи, написать простой скрипт для их отображения + голосование и подобное
  • Помнишь ту идею про вебкомикс, которая у тебя в голове крутиться где-то года четыре минимум?
    • Написан скрипт на РНР трехлетней давности. Он работает, но стоит переделать/доделать
    • У тебя есть персонажи, но нету темы
  • Или просто галерея рисунков
    • Написать эту галлерею

Буду возвращаться сюда по мере надобности.

Магазин Використаних Слів

Ця ніч моя, тільки моя. Без всяких ТОП-10, ідіотських реклам, Боже, я не хочу чути жодної реклами — цієї ночі я забарикадуюсь в радіо і визволю голоси. Так, ви знаєте, ці голоси, вночі, американців, “Зіс іс Беррі Кохен, фром зе Кей Ем Бі” — о другій ночі, серед пустелі, я можу говорити все що спадає на думку.

Потім звонять ті дивні люди, психи, несповна розуму, які тобі розказують найдивніші речі. А ще є завжди той, хто хоче тебе вбити. Був би не проти.

— Доброго дня, хто це?
— Привіт, Беррі.
— Ні, я не Беррі, це сон, голоса, вночі, в Америці…
— Слухай мене уважно, Беррі. Я чув ти питав чому місяць цієї ночі такий яскравий. Я вчений Хьюстонського Університету, вивчаю земну орбіту, сьогодні мені позвонив колега якого я не чув кілька місяців. Він сказав, що Земля перестала крутитися… А Сонце, Сонце поміняло свою орбіту… не знаю чи ти розумієш про що я, Беррі…
— Я тобі ще раз кажу, що я не Беррі. Але ти продовжуй марити, потім дай нам знати.

(далі буде. Це переклад фрагменту реклами концерту декого Маттео Сетті, по сюжету — остання ніч одного діджея в ефірі, звідки я вкрав думку “In the middle of nothing you can say anything you want”, було варто згадати. І в цьому блозі в останній час не вистачало нонсенсу, вирішив це виправити).

Габриэль Маркес – Сто лет одиночества.

“In the middle of the desert you can say anything you want”, посему не буду даже объяснять теоретически возможным читателям, откуда в блоге взялся второй автор.

Буквально несколько часов назад дочитал “Сто лет одиночества” Маркеса.  Для начала расскажу об общих впечатлениях, дальше перейду к подробностям.

Роман, конечно, очень сильный, автор вполне заслуженно стал нобелевским лауреатом. Первое, что бросается в глаза — довольно странный тип повествования. Автор сначала описывает событие, и лишь потом — все, что ему предшествовало.  Казалось бы, это полностью нарушает стандартную схему “завязка – основная часть – развязка” (опустим кульминацию и подобное), но читать не менее интересно, даже наоборот, это добавляет свою изюминку произведению. Одну из многочисленных изюминок, стоит заметить. Для примера, роман начинается с такого предложения:

Пройдёт много лет, и полковник Аурелиано Буэндиа, стоя у стены в ожидании расстрела, вспомнит тот далёкий вечер, когда отец взял его с собой посмотреть на лёд.

И вся первая глава как раз и будет о льде. Потом автор возвращается во времени еще дальше, к тому времени, когда селения не было вообще, и рассказывает о его основании.  И из таких моментов состоит практически весь роман, каждая глава (а всего их двадцать) немного обособлена от других, “зазвичай” в ней рассказывается об одном человеке или одной паре. В то же время, каждая глава вполне органично вливается в общее повествование. Этому несколько способствует небольшое самоповторение автора, как в именах (пять Хосе Аркадио, двадцать один Аурелиано и один Аурелиано Хосе), так и в  большой схожести событий примерно последней четверти произведения с событиями первой. Это считаю второй изюминкой, сам автор неоднократно акцентирует на этом внимание, указывая на “странности времени”.

Еще одним очень примечательным моментом считаю немалую долю абсурдности и довольно тонкую грань между реальностью и мистикой/выдумкой. Некоторые моменты даже после полного прочтения оставляют немалые сомнения: “А было ли это на самом деле, или это лишь очередной бред одного из персонажей?”. Этому эффекту помогает и то, что чуть ли не половина персонажей по мере приближения к своей смерти “are going insane” (вариант “сходят с ума” мне не очень нравится). Ближе к концу романа и вовсе эта грань стирается, по дому бродят мертвецы, которых якобы и нет, рассказывается о публичном доме, в реальности которого сомневаются многие. Туда же можно отнести и дождь, длившийся четыре с половиной года, и эпидемию бессонницы. Теперь начну приводить цитаты для большей ясности и просто понравившиеся:

….Это была игра – из тех, что никогда не кончаются: ведущий спрашивал остальных, хотят ли они послушать сказку про белого каплуна, и если ему отвечали «да», он говорил, что не просил говорить «да», а просил ответить, рассказать ли им сказку про белого каплуна, если ему отвечали «нет», он говорил, что не просил говорить «нет», а просил ответить, рассказать ли им сказку про белого каплуна, если все молчали, ведущий говорил, что не просил молчать, а просил ответить, рассказать ли им сказку про белого каплуна; и никто не мог уйти, потому что ведущий говорил, что не просил уходить, а просил ответить, рассказать ли им сказку про белого каплуна. И так без конца, по замкнутому кругу, целые ночи напролет….

Утром в пятницу, когда дом еще спал, он снова принялся изучать облик окружающего мира, пока у него не осталось ни малейшего сомнения, что все еще продолжается понедельник.

Известие о том, что Амаранта Буэндиа вечером снимается с якоря и отплывает вместе с почтой в царство мертвых, распространилось по всему Макондо еще до полудня, а в три часа в гостиной уже стоял ящик, доверху наполненный письмами. Те, кто не хотел писать, передавали Амаранте свои послания устно, и она записывала их в книжечку вместе с фамилией адресата и датой его смерти. «Не волнуйтесь, — успокаивала она отправителей. — Первое, что я сделаю по прибытии, — это узнаю о нем и передам ваше письмо».

Урсуле пришлось затратить немало усилий, чтобы выполнить свое обещание и умереть, как только перестанет дождь.

Оба они одновременно заметили, что в этой комнате всегда стоит март и всегда понедельник, и тут они поняли, как ошибалась семья, считая Хосе Аркадио Буэндиа безумцем, напротив, он единственный в доме обладал достаточной ясностью ума, позволившей ему постигнуть ту истину, что время в своем движении тоже сталкивается с препятствиями и терпит аварии, а потому кусок времени может отколоться и навечно застрять в какой нибудь комнате.

Следующая вещь, о которой хотелось бы сказать — пронизывающий насквозь весь роман дух одиночества. Особенно это заметно в последних главах, когда в огромном доме, некогда вмещавшем в себя до сотни человек, остается только один. Вообще, все это очень круто. В самом деле. Может показаться, что это не самая приятная тема, но лично мне очень нравится читать об одиночестве (туда же – Превращение/Перевоплощение Кафки). Такие книги нужно читать в одинокие осенние/зимние вечера, в полной тишине или под ненавязчивую музыку, когда никого нет вокруг. Еще лучше — читать в плохом настроении, что мне, к счастью (или к сожалению) вовсе нетрудно. Тут, думаю, стоило бы немного пояснить: в “Сто лет одиночества” практически нету веселых или даже просто счастливых моментов. Даже наоборот, каждая вторая глава заканчивается “анхэппи эндом”, за небольшими исключениями все члены семьи Буэндиа умирают, полностью замкнувшись в собственном одиночестве, отрекшись от всего мира, занимаясь переливанием из пустого в порожнее. Потому хорошее настроение не особо подходит, ибо, скорее всего, будет испорчено. А, когда читаешь подобное в плохом настроении, оно настолько усиливается, что начинает приносить какое-то странное удовольствие. Про одиночество тоже есть много шикарных слов в произведении, но найти их трудно, потому хватит и того, которое смело можно считать основной идеей произведения:

Секрет старости заключается в том, чтобы войти в достойный сговор с одиночеством.

Ну и, конечно, нельзя не сказать о том, что в произведении очень много интимных сцен, на мой взгляд, даже чересчур. Туда же отнести и инцест, который автор называет второй характерной чертой рода Буэндиа, как и врожденное одиночество. Тем не менее, это простительно, к тому же, может быть, даже востребовано в определенных моментах, так что это не критично.

В качестве вывода напишу, что концовка шикарна, любимый тип концовок для меня. Сам роман вряд ли можно посоветовать читать кому попало из-за его специфичности, но по крайней мере попробовать стоит.



Книги / Музика / Фільми

ANIMA (2011) from Dominoes Falling Productions, is a feature length documentary using a collaboration of various material. The film examines our relationships with ourselves, others and the environment around us. Other themes include our creativity and our power as individuals and as a collective to manifest our own reality.

Random Linux bits and notes

За останні кілька років використання Лінуксу натрапляю на ті самі проблеми. Зараз учетверте шукав як міняти розкладку клавіатури через командну стрічку, щоб їх можна було змінювати автоматично. Сюди буду періодично кидати речі які я часто забуваю.

 1. Keyboard layout

^ Висить в автозагрузці awesomeWM. Relevant:

Now Playing: Виктор Цой – Мама – анархия

2. Autorun in AwesomeWM


Now Playing: Fabrizio De Andre’ – Dolcenera

3. Sudo


Now Playing: Coolio ft 2pac, Snoop Dogg & BIG – Gangsta’s Paradise

4. Backgrounds


Now Playing: Cake – Friend Is A Four Letter Word

5. Concentrating

Написав цей скрипт щоб міняти місцями два hosts-файли:

Вміст hosts2:

Now Playing: Radiohead – Karma Police

6. Screen Brighntness (added 06/02/2013)

Now Playing: 2pac – Ghost

Поки все. 05/01/2012. TODO: Apache/PHP/MySQL + PHPMyAdmin + XFCE + fortune/cowsay/conky + Psi-plus + TOR/I2P