Развернутые итоги 2015 – 1.

Аніяких думок
не лишилось в моїй голові
наприкінці року!

(Басьо)

Пользуясь тем, что я дома, и что у меня есть доступ ко всем моим дневникам и папочкам с билетиками-рекламками-письмами-чеками, а так же тем, что фотографии с 2015 в сохранности:

2015 был встречен в маленьком смт. Киевской области, в однокомнатной квартирке третьего этажа бывшего студенческого общежития. Городок, с которым связано много хороших и плохих но однозначно сильных воспоминаний. Городок, где пересекаются все провода, связи и дороги, метафизическая черная дыра, мифическое место с невероятной внутренней энергетикой.

Подвинь гирлянду на полфазы вправо

Зимняя поездка по Украине. Укрзалізниця, хостелы, автостоп, стихийные знакомства, теплая погода, странные места ночевок и полное отсутствие планов.

— Коли наступний автобус на Тернопіль?
— Щойно від’їхав, буде через дві години.
— А що зараз відправляється?
—  На Луцьк через три хвилини.
— Дайте два квитка на Луцьк, будь ласка.

Знакомства,разговоры с людьми.

— Кожен українець має знати одну молитву та одну коляду. Я вам зараз заспіваю одну. (Співає.) І сьогодні Водохреща, обов’язково доторкніться до води та умийтесь, та помоліться. Будь яку воду, навіть з-під крану. Бо на Водохреща вся вода свята.

Continue reading “Развернутые итоги 2015 – 1.”

Підсумки 2015 року.

Вчетверте. Все ж таки, залишається однією з моїх улюблених традицій.

Now playing: Ноль – Человек и кошка; Miles Davis – Flamenco Sketches.

Досягнення року: “И предал я сердце мое тому, чтобы исследовать и испытать мудростью все, что делается под солнцем”. Я не знав, що в мені може бути стільки open-mindedness та небажання судити людей навколо.
Подія року: Переїзд в далеку країну з дивними людьми
Настрій року: Минулого року це було “после меня хоть потоп”, цього — воно ж, тільки у масштабах, які я не вважав можливими взагалі рік тому. +  Самоаналіз, рефлексія, дереалізація, пустота. + Братбратанбратішка.
Зустріч року: Мій сивий друг вечірній.
Геморой року: Сам я собі стабільно створюю більше проблем ніж будь-хто зовні
Країна року: Україна.
Місто року: Мерзбург, хоча я його і не сильно люблю.
Слово року: Сюрреальність
Подорож року: Зима 2015. Нічого мене не змінило більше тої подорожі.
Веб-сервіс року: Quora!
Колір року: всі теплі відтінки
Запах року: Ароматичних паличок, Dhoop’a, моєї воскової свічки.
Новина року: “Sehr geehrte xxx, yyy, zzz, wir freuen uns Ihnen mitteilen zu können, dass Sie die Prüfung bestanden haben und wir Sie zum Studium an unsere Hochschule einladen möchten.”
Книга року: Екклезіаст
Фільм року: Dead Man + The Seventh Seal
Пісня року: Händel – “Sarabande”
Жах року: Війна та те, що мені стало комфортно не спілкуватися з багатьма людьми з Росією. Це не норма.
Заклад року: Столовка сьомого корпусу НТУУ “КПІ”, Ярославна на Золотих Воротах.
Напій року: Чай — це вічне, цього року – з доданням .. всього. І, окремою позицією, вино.
Їжа року: Паста
Транспорт року: Машини, які розвозять хліб по маленьких селах навколо Батурина о четвертій годині ранку, і Укрзалізниця.
Бренд року:  Навіть якось соромно згадувати Коблево
Антилюдина року: В конкретно моєму житті тримає свої позиції стабільно та сама людина. ВВП і т.п. як минулого року — суєта суєт і до /мого/ року стосунку не має.
Мрія  на наступний рік:  Працювати над собою, своїми знаннями та розвитком своєї особистості як норма і база, а не лише коли відчуття вини мене заставить. О, і ще, точно, прибрати вину з мого життя.

Побажання собі на 2013 2014 2015 2016 рік: Прибрати достатньо фільтрів, блоків, туманностей в моїй голові, щоб повернутися до тих рівнів, які вважаю істинно моїми. Розвиватися як особистість темпами десь так 5-6 років тому. Звільнити весь потенціал та неймовірні ресурси, які є у мене всередині, і які показуються лише періодично при правильніх фазах Місяця та багатьох інших співпадіннях, або хоча б навчитися довільним чином отримувати доступ до тих  ресурсів, коли вони мені потрібні. Жити так, щоб відчуття вини про те, що я нічого не роблю, хоча міг би, відпустило. Мати більший attention span та більше сили волі, і взагалі краще себе контролювати, а не як зараз. Пити зі своїми демонами чай, і бути з ними в таких стосунках, щоб я міг з ними домовлятися про області впливу. Мати чисту совість. Познайомитися зі стимулюючими людьми, і взагалі мати стільки ж екстраординарних та великих людей в М. як я мав/ю в Місті.

Programming

Okay.

  • Programming as a way to do brilliant things.
  • Programming as an art.
  • Programming as a way to challenge my skills.
  • Programming as a way to change the world.
  • Programming as a way to be free.
  • Programming as a way to have a purpose.
  • Programming as a way not to be afraid — “Я могу все.”
  • Programming as a way to improve myself.
  • Programming to BE.
  • Programming as an awesome thing to know.
  • Programming as magic.
  • Programming as a way to solve many problems.
  • Programming as beauty.
  • Programming as learning; programming as hunger for knowledge.
  • Programming as playing God.
  • Programming as constant self-improvement.
  • Programming as mindset.
  • Programming as opportunity to understand how complex systems work.
  • Programming as opportunity to understand how complex systems can be made work differently than intended.
  • Programming as a medium of expression.

Файне місто Мерзбург

Now playing: Астор Пьяццола: Времена Года – Весна

Навіть не знаю,  звідки почати.

Поїздка в автобусі відбулася набагато приємніше та легше,  ніж я очікував. Познайомився з німецьким водієм фури,  який мені розказав,  що обожнює Україну,  бо там багато гір і гарні люди,  а також сказав,  що німці досить часто обманюють,  і щоб я не сильно довіряв будь-кому старше 20 років. Дякую, пам’ятатимемо.

Мерзбург о п’ятій ранку зустрів мене так:
IMAG1595
Кімната гуртожитку:
IMAG1597IMAG1596

Continue reading “Файне місто Мерзбург”

Західно-Український Щоденник — Івано-Франківськ. Частина перша.

We were somewhere around Barstow on the edge of the desert when the drugs began to take hold. I remember saying something like “I feel a bit lightheaded; maybe you should drive…” And suddenly there was a terrible roar all around us and the sky was full of what looked like huge bats, all swooping and screeching and diving around the car, which was going about a hundred miles an hour with the top down to Las Vegas. And a voice was screaming: “Holy Jesus! What are these goddamn animals?” — Hunter S. Thompson

Початок

Думка про поїзку з’явилася дуже стихійно, була забута, потім з’явилася знову. Взагалі, поїздка планувалася тільки у Львів. Потягом туди, три дні там, потягом назад. Листаю діалог ВК тих часів. Посилання на якісь хостели, номери потягів, “Стоит думать обо всем: транспорт, место, даты, вещи, планы…”, відео “Євротур – Братислава”, таке.
Далі, за пару днів до від’їзду, за чаєм на кухні квартири десятого поверху, плани різко почали ставати все менш і менш чіткими, і у плані подорожі, намальованному на вікні, почали з’являтися такі назви як Ужгород, Івано-Франківськ, Нетішин, Тернопіль, вікна покрилися картами, блок-схемами, якимись розрахунками… Дуже приблизно накидали плани, забронювали хостел в ІФ та у Львові (бронював обидва під час останніх акордів на той час ще незакритої сесії, в рідному універі, на колінці, як зараз пригадую), та вирішили подивитись, що з того буде.

Continue reading “Західно-Український Щоденник — Івано-Франківськ. Частина перша.”

Підсумки 2014 року

Вже втрете :)

Досягнення року: Зрозумів, how much room for growth I have; також — пару раз дуже глобально не побоявся змінити статус кво в декількох важливих областях мого життя.
Подія року: Євромайдан, знову. + Західфест, Гогольфест
Настрій року: Послє мєня хоть потоп
Зустріч року: М., Т., В.?
Геморой року: Сесії; Квартирный вопрос; сто перша заповідь
Країна року: Україна
Місто року: Львів.
Слово року:
Подорож року: автостопом до Львову та назад та повернення цілим та неушкодженим
Веб-сервіс року: http://rozklad.kpi.ua; http://tomato-timer.com
Колір року: сірий, жовтий
Запах року: спаленої гуми
Новина року:
Ржач року: ущемление русскоязычного населения в восточных областях Украины
Книга року: Карол Чапек, “Рассказы”
Фільм року:
DJ року: –
Пісня року: Вій – “Йшов я небом”; Сумка не колёсах – “В комбинезоне”; Tom Morello – “Stray bullets”; Таганка; А.Непомнящий “Автостопная” и “Растаманское лето”; Modest Mouse “The good times are killing me”; “Avanti ragazzi di Buda”; Ляпис – “Воины света” //так як цього року з ластиком не склалося, критеріями відбору був пошук в повідомленнях ВК по словам “подсел”, “(блестящая||офигенная) (песня||композиция)”
Жах року: див. “Подія Року”. Рівно як і рік тому.
Заклад року: Хмм.  Хай буде “Living Room”@Контрактова
Напій року: Чай.
Їжа року: Паста, пельмені/вареники, пюре.
Транспорт року: Метро + попутки
Бренд року:  –
Антилюдина року: Владимир Владимирович
Мрія  на наступний рік: Вакансія поки відкрита.

Побажання собі на 2013 2014 2015 рік: Більше вчитися та більше приділяти увагу тому, “що в мене не можна відібрати” (привіт, Сенека.), жити простіше, з меншою кількістю деталей в усьому, downshifting, simple living, minimalism; Задовольнятися простим та вічним. Для щастя треба справді дуже небагато.

Программирование, матанализ, итоги первого курса, люди, институт-университет, буддизм, медитация

Итак.

Первый курс закончен.

Господи, какое же это отличное чувство.

Чисто традиционно это означает что настало время написать длинный пост  о смысле жизни и всем, что ассоциируется у меня с прошедшими временами.

Этот год дал мне очень много. Много интересных знакомств с классными людьми, много мыслей, много моментов, которые хочется вспоминать, много вещей, которые я для себя понял, много прокачаных скиллов, много прочитанной литературы. Для этого всего и существует жизнь, в принципе.

За этот год я чуть ли не впервые в жизни почувствовал себя на своем месте. Компьютеры и программирование действительно имеют какую-то свою особую красоту, которую я стал понимать только в последние пару месяцев. Сам процесс программирования активизирует участки мозгов в очень интересных способах. Я это чувствую, но не могу описать. А сам процесс (тут я не специалист, но просто хочу погадать) вполне соответствует тому, что Фромм называл “потребностью в транцинденции” — создание чего-то нового своими руками, и, что немаловажно, наблюдение за процессом создавания, и возможность сразу замечать результаты. То есть У тебя происходит какие-то движения в голове и мыслях, которые ты через клавиатуру передаешь в компьютер, программируя его на исполнение некоторой последовательности действий. Это же прекрасно.

И, если оставаться в теме программирования — я стал чувствовать нечто, что могу сформулировать только как “красота идеи”. В первую очередь это касается алгоримов, когда читаешь и чувствуешь очень остро “черт возьми, это же гениально, почему я до этого не додумался?”. Как когда ты смотришь на картину и в тебе включается какое-то эстетическое восприятие, так когда ты читаешь какой-то алгоритм, пытаешься вникнуть, потом в голове что-то щелкает, и ты его понимаешь, и ты начинаешь чувствовать огромное уважение к человеку, который смог такое придумать. Вот эта возможность наблюдать и поражаться красоте идеи, человеческой мысли до этого мне встречалась только в математике, но там это имело намного более абстрактный ит непрактический характер, тут же я могу запрограммировать это и использовать это практически, или просто поиграться с самой идеей.

Математики коснусь отдельно. Единственное, что мне стабильно нужно было в программировании из математики это дискретная математика и матрицы. Все. Остальное это зависит от того, что конкретно программируется, но не нужно для “программирования вообще”.

Я сдал матанализ, и чувствую какую-то пустоту в душе. Пустота и эйфория. Математика, в своей сути, до невозможности красивая наука — за этот год это осознал. То, как пересекаются разные области, как тот же детерминант, например, можно использовать для очень разных и далеких между собой вещей, как какие-то нити прослеживаются через всю известную мне математику, просто поражает. Очень налаженная система которая вся вместе взятая ИМЕЕТ СМЫСЛ, как ни посмотри на нее. Напрашиваются параллели “это само по себе не могло так плавно создаться, должна быть рука Творца, которая это все сделала” — но, насколько мне известно, математику создали люди. Хотя, вспоминая Библию и гематрию, и то, как те же математические константы одинаковые во всей Вселенной, начиная от числа пи и заканчивая, скажем, отношению диагонали куба к его площади, позволяет дать математике очень интересный оттенок какой-то трансциндентности, возможности использования ее для общения с какими-то внеземными цивилизациями или, скажем, Высшим разумом. Хах, могу вспомнить первую лекцию по матанализу в моей жизни и фразу преподавателя о том, что математику нам принесли инопланетяне, или фразу одного хорошего человека, преподавателя философии, о том, что математика — от Бога. Впрочем,  я не буду идти так далеко и вдаваться в такие крайности.

Первый курс разбудил во мне неведомые до того ресурсы — когда-то поспать 4.5 часа одну ночь в неделю было плохо, сейчас стабильный сон по два-три часа на протяжении всей недели с парочкой бессонных ночей и сутками без сна вообще это, к счастью, не рутина, но вполне приемлемый вариант. Это по своему печально.

И я в который раз понял безграничность возможностей мозга человека, и что все границы, которые мы на себя накладываем, *действительно* у нас в голове.

Стал относительно серьезно интересоваться буддизмом и всякими медитативными практиками. Буддизм меня привлекает тем же, чем могла бы привлекать математика — оно тупо имеет смысл. И мало что нужно брать на веру.

Я чувствую, как много мне дает медитация — даже не в плане покоя, а в плане какого-то другого понимания мира. За эти пару месяцев (просто как частный случай, у меня есть основания надеяться, что изменения касаются и более глубоких сторон души и мозгов) я стал очень четко и остро воспринимать 3Д-шность окружающего меня мира и всю его детализацию. Это сложно объяснить, и я понимаю что встреть я себя шестимесячной давности, я бы себе это не объяснил. Я ощущяю то, как я плыву по миру вокруг, как вокруг меня воздух, как летает полупрозрачный тополиный пух, который кидат тени на дорогу (до этого  в голове у меня отображался бы какое-то полуабстрактное понятие “тополиный пух”, я бы просто поставил галочку, что он типа есть в воздухе — и все). И я стал немного иначе воспринимать людей вокруг, и немного иначе относиться к самой сути того, что означает быть человеком — но это я даже не буду пытаться тут объяснить.

Вообще человек сам по себе прекрасен. Мнения, взгляды и знание каждого — уникальны и ценны. Человек способен создавать очень сложные и очень красивые системы вроде той же математики, но и поэзии (сейчас слушаю Monsters of Folk — “I am not carefree; I am free to care, I just never do”. Или “I fell in love with two identical twins, they lived 34 summers between the two of them, I gave one  my ego, one my id” — Господи, как же это прекрасно. Могу вспомнить и Есенина, и Пастернака (“Афиши, ниши, крыши, трубы”), Блока, но, кстати, и Москальця (“І може ця любов тебе і знищить? Я люблю тебе”)), просто прекрасные картины и так далее — и чем больше углубляешься во все это, тем большим уважением ты наполняешься к людям и окружающему тебя миру. Опять же, это все сложно описать.

Хах, даже не предполагал что внезапно так много напишется. И вообще очень давно сюда не писал, надо продолжать. Чувствую, это много мне дает.

Перечитаю утром, отредактирую, может какие-то нити смысла найду и может перефразирую все так, чтоб оно было менее напряженно как-то. Всегда интересно перечитывать написанное ночью

И что параллельно чувствую — за эти пару месяцев тишины я потерял способность нормально структурировать написанное. Перечитываю старые посты — они читаются намного легче и более как-то плавно, что ли?

В ближайшие пару дней напишу еще один длинный пост о планах на лето. В принципе у меня достаточно длинный простор для деятельности и самосовершенствования, а так же очень много свободного времени, внезапно.

Хах, жизнь мало отличается от лета, по сути. Предполагаю, что умирающие люди чувствуют себя по поводу жизни так, как среднестатистический студент или школьник чувствует себя по поводу лета в конце августа. Надо держать эту мысль в голове.

Євромайдан-2

Написав гарний пост в стані потоку свідомості про моє ставлення і біль і тремтячі руки до всього цього, пости під час потоку свідомості завжди гарні, так часто буває. Під час потоку свідомості, як це часто буває, не зберігав проміжні варіанти, точніше — не зберігав нічого взагалі. Як це нечасто буває, випадково закрив сторінку з текстом, вордпресс чомусь теж нічого не зберіг. Життя жорстоке.

Настрій і мозок реально пішли в нуль, останні пару годин хожу як зомбі, все з рук падає, про якийсь матан чи лаби по програмуванню навіть мова не йде. Я все ще не можу зрозуміти якого чорта все це так на мене впливає. А впливає сильніше, ніж я хотів би

Нагадую собі людину на крижині (“людина на крижині” — треба перечитати “Вечірній мед”, до речі), яка нічого не може зробити зі своєю ситуацією, а крижина тане. Я просто констатую те, як мій спокій, відносна раціональність, холодна кров та баланс просто рушаться на моїх очах. Я навіть не маю надії розібратися (написав слово правильно після п’яти опечаток — ну прекрасний показник) з тим, що коїться всередині. Читаю собі новини і відчуваю, що цього робити не варто

Мій світогляд, що “всі люди добрі”, продовжує теж рушитись, рожеві окуляри, які мені почали муляти після відео, де беркут б’є та скидає людину з воріт стадіону, зараз починають сильно жати з усіх боків.

Exactly.

Я розумію, що нічого не розумію в цьому житті, що люди дивні, що є багато добрих людей, поганих теж, що адекватних, сірих і пасивних переважна більшість.
Я зрозумів, що я не здатен зрозуміти відверту злість, дибілізм, та підлість і що я не маю відповідати своїй думці про себе як про людину, яка нормально до всіх ставиться, і, отже, я можу признатися собі у цьому. Виправдовувати всіх навколо — не кращий варіант.
Я розумію, що об’єктивності в цьому світі не існує, в новинах — в першу чергу. Хоча в думках і людях теж.
Я зрозумів, і в принципі соромно, що я цього не бачив раніше — істина таки одна, середньостатистичне між варіантами — не істина. Так само, компроміс між існуючими теоріями не стає істиною тільки тому, що всі більш-менш згодні. (Мені треба згадати, як я колись цікавився філософією і шукав істину заради істини — в цьому щось є, і кращі люди ніж я ставили собі ці питання, впевнений).

Я стомився від усього, від себе — у тому числі і в першу чергу.
Свідомість мутна, як дуже рідко до цього.
Світ сірий,  як дуже рідко до цього.
Життя безпросвітне, як дуже рідко до цього.

Забити на все я не можу. Спокійно сприймати — теж. Я маю право бути необ’єктивним, якщо мені так легше. Точніше — я маю право не обдумувати кожен феєрично дибільний кусок новин, що бачу.

У мене не вистачає сили все проаналізувати. Нормального джерела новин я так і не знайшов, беззаперечно я не можу нікому вірити. Хоча хотів би

Не мати інформації я не можу, пасивно читати не обдумуючи ≠ мати інформацію, сил обдумувати немає, дістало все.

Пишу це під час головного болю, тремтячими руками, в сліпу, але тим неправильним сліпим друком, який у мене був до тоавіож ллвал фвіоафжлоа

я себе просто ненавиджу періодично, людей навколо — теж. Я не знаю, куди діти весь мутний сірий алюмінієво-пильний електростатичний негатив, що зараз в мені. … як приймати ліки треба обережно, так і пости, які ніхто не читає, але від написання яких тобі легше, треба писати від початку і до кінця. Те, що перша частина втрачена, вибило мене з колії і катарсису і потоку свідомості, якщо раніше я був на дошці для серфу і мене тягнув човен, зараз я тягну поїзд по рельсах

постійно відредаговую into oblivion всі мати, які сюди пишу непомітно для себе

… :(

а взагалі треба шукати інші шляхи для очистки душі. Якщо написання довгих постів себя исчерпало, може є ще варіанти. Малюнки, вірші? Треба спасатись, в останній час напівдепресивні стани типу цього приходять все частіше і частіше, і щоразу важче і важче

Євромайдан

Четверта з чимось ночі, котра ніч проведена моніторячи Твітер, ВК,  трансляції.

Один з планів на канікули — нормально відіспатися після екзаменів. Ха-ха.

З Тві: В Україні почали діяти закони 16 січня http://bit.ly/1dSIGVj  #новини #новости #закони #ТСН

Життя дивне. Я живу в дивній країні, зараз, чи не вперше в житті, відчуваю це. Дивній не в сенсі оціночного сприйняття, а саме дивній, абсолютно інакшій від будь-якої іншої.

Почуття у мене зараз вкрай хаотичні та складні. Навколо відбуваються речі ніби з якоїсь антиутопії. Влада прийняла надзвичайно тисячадев’ятсотвісімдесятчетверті закони ПІДНЯТТЯМ РУК, студентів залякують люди, найняті владою, яка теоретично має захищати наші права та свободи, людей просто так б’ють на вулиці, з вулиці ж просто викрадають, машини швидкої допомоги відвозять людей до міліції, у центрі міста літають коктейлі Молотова та стоять барикади, дзвонять дзвони (як у Середньовіччі, під час нападу ворога), добре відомі мені місця зараз перегорожені згорівшими автобусами міліції з графіті про революцію, на автобусах — люди з прапорами України та УПА, священики стоять між Беркутом та мітингувальниками та стараються запобігти ескалації конфлікту, хтось старається порозумітися з беркутівцями, по Києву їздять машини, які ловлять Тітушок, найнятих владою (така самоорганізація людей в лиці небезпеки, що йде від влади, просто прекрасна), знайома з Карпенко-Карого описує жахи, свідками яких вона є, в метро по запаху диму зразу відчувається, хто з місця подій, імпровізовані барабани відбивають чіткий ритм по всій площі Грушевського, періодично щось вибухає, за двісті метрів — на сцені (вже п’ять годин як нелегальної!) співають про любов, жінки з медичної служби в протигазах біля лінії вогню пояснюють надзвичайно мальовничої зовнішності діду, що йому треба пити молока…

З Тві: #ЄвроМайдан 04:51 На #Грушевського бійці спецпідрозділів знову почали стріляти по людях на барикадах та кидати газові гранати.

Помічаю, як настрої серед протестувальників все менш і менш мирні (щодо настроїв влади я можу лише гадати), люди все частіше говорять про те, що вони готові померти там, про те, що Беркут і тітушки — виродки, яких не варто жаліти, бо вони не жаліють нас. У мене таке відчуття, що всі навколо і все навколо поступово втрачає глузд, все котиться в маразм, сюрреалізм, антиутопію, хаос, муть, морок…

З Тві: “Щойно на моїх очах був оглушений i впав волонтер медслужби. Гумова куля влючила у шолом на головi.
Протестувальники говорять про снайпера з гум кулями, який на зайняв позиц на буд лiсах.”

Зі свого боку, я відчуваю себе безсилим. Що пару днів буваю на Майдані, швидше для очищення совісті перед собою, купляю бінти та ліки зі списку найбільш потрібних, відношу їх туди, спостерігаю за всім навколо. При мені жінка здала 400 грн. в кошик “на потреби Майдану”, якась бабуся посипала сіллю підхід до вул. Грушевського, сіль вона явно купила сама і зробила це чисто зі своєї ініціативи. Допоміг якійсь бабусі переступити через калюжу під барикадами. Хтось мені допоміг залізти на слизьку гірку з лівого боку другої лінії барикад з автобусів. Що далі? Згадую бабусю, яка на початку хотіла дати груші зі свого саду, ще до першого розгону Майдану, як всі тоді відмовилися їх взяти, згадую того батька й сина з прапорами УПА на плечах, як вони дискутували з вкрай прорадянсько налаштованою працівницею музею, згадую, як не банально, світло в очах людей як на початку, так і зараз, але не між двома періодами, коли опозиція там була і активно політизувала все, що відбувається. Найщиріший Майдан був на початку та триває зараз.

Для себе зрозумів, що варто було б піти на якісь курси першої медичної допомоги, коли все це закінчиться, та записатися на щось пов’язане з самозахистом, для свого комфорту, в цьому світі знати хоча б бази не завадить.

Допомогти по суті я нічим реально не можу, дуже боляче це усвідомлювати. Останні пару ночей спати теж не можу.

Сьогодні чи не вперше в житті щиро побажав смерті виродкам, які били того хлопця на воротах до напівсмерті, показали палець камери і скинули його вниз, цього вечора він помер.

Потихеньку забиваю на свої повні ідеалізму погляди, що “всі люди добрі”, — це далеко не так. Світ повен недобрих людей, просто мені пощастило не стикатися з ними або вчасно припиняти з ними спілкування. Я штучно створював собі комфортні умови і боронив свою душу та психіку від негативу, але попри всі мої старання його не помічати і не бачити, зло в цьому світі є. Але справедливості такі більше. Попри те, що остання теж лише частина тих моїх рожевих окулярів, які сьогодні раптово стали муляти мені на носі та заважати бачити реальну картину.

З Тві: “05:55 На #Грушевського поки стабілізувалось, тільки “беркутівці” продовжують стріляти в людей.”

Читаю “Белую Гвардию” Булгакова, дуже в тему до ситуації зараз.

З Тві: Огнестрел в голову, первый убитый. Медпункт на Грушевского. Подтверждено. #євромайдан

Згадую всіх знайомих, що зараз там. Ні, сенсу спати цієї ночі вже немає.

“помолюсь тихонько / за твою судьбу” — просто мантра останніх місяців і особливо цих кількох днів

Підсумки 2013 року

Продовжуючи на мій погляд дуже приємну традицію:

Досягнення року: Нормально склав ЗНО і поступив у КПІ
Подія року: Євромайдан
Настрій року: Хаотично-натхненно-багатогранній
Зустріч року: Багато цікавих людей, з КПІ але не тільки. Intel ISEF, МАН
Геморой року: ЗНО, як і писав що писатиму сюди, рік тому. :)
Країна року: Україна
Місто року: Київ (якщо перше це чисто тому, що немає що писати, то “місто року” – Київ, тому що це справді так. Продовжую дуже любити його)
Слово року: Вступ
Подорож року: Не можу нічого виділити
Веб-сервіс року: Вольфрам Альфа тримає свої позиції.
Колір року: Темно-сіро-синій
Запах року: Зеленого чаю
Новина року: http://vstup.info/2013/174/i2013i174p88732.html ^^ Блін, щасливі але стресові спогади
Ржач року: Щось стовідсотково зв’язане з політикою.
Книга року: “В Дорозі” (Джек Керуак) або “Морфій” (Булгаков)
Фільм року: “Все про Лілі Чоу Чоу”, “Амелі”
DJ року: DimamoN
Пісня року: по версії Ластика, Ice Cube – “It was a good day”, Висоцький – “На Большом Каретном” або  “Oh my dear Ukraine”  Костя Москальця. По моїй власній — його ж “Рання рана любов” або “Банька по белому” Висоцького.  2pac – “Ghost”, ДДТ – “Ларек (Бородино)” у цьому виконанні. Але це все відносно, чесно.
Жах року: див. “Подія Року”. В першу чергу – ставлення влади до народу. Мене дивує те, що це мене все ще дивує. З особистого – четвертий етап МАН
Заклад року: “Здоровенькі Були” та “Пузата Хата”
Напій року: Чай.
Їжа року: Соломка, як і минулого року. Круасани, печеньки. Spaghetti al pesto.
Транспорт року: Метро – це вічне.
Бренд року: Євромайдан, знову ж таки
Антилюдина року: пусто як і минулого року, з тієї ж причини.
Мрія Ціль на наступний рік: Утриматись в КПІ. А взагалі, поки вакансія відкрита. Навчитися швидкочитанню, прочитати Біблію?

Побажання собі на 2013 рік: Знайти баланс в цьому житті. Баланс, стабільність, постійність. Прибрати хаос (той, що у поганому сенсі цього слова).

</ЗНО>

Останнє ЗНО написано, судячи з усього, досить непогано, думаю, що робити далі з моїм життям.

Сижу, п’ю чай, читаю Булгакова перед сном. Ніби прості речі, але саме зараз отримую нереальне задоволення від них. Давно не мав змоги спокійно сидіти і щось читати, не думаючи про проблеми, знаючи, що маю повне право це робити.

Це прекрасне відчуття, коли моя совість абсолютно чиста. Я знаю, що зробив все, від мене залежне, воно принесло результати, віра в людство та справедливість ще вища, ніж зазвичай, а життя — прекрасне.

Наполеоновские планы на лето

Статистически говоря, где-то 25% сбываются. А вообще, сейчас цель не написать четкий список пунктов, просто набросать идеи, почти везде в рендомном порядке. Летом увидим, в общем.

Nowplaying: Soviet Soviet – Contradiction

Итак.

0. Приоритетно (хронологический порядок):

  • Источники из Google Reader, до того как его прикроют. … найти какую-то альтернативу? :( RIP Google Reader. You were awesome, while you were there. До 01/07
  • Бэкап сайта. Первые дни после ЗНО
  • Рассортировать/убрать/заархивировать все около-ЗНО-МАН-олимпиадовские-школьные бумаги/материалы/книги/файлы. Первые дни после ЗНО

1. Toread/Towatch/Tolisten

  • Прочитать все, что я хотел прочитать:
    • Все отсюда
    • Книги, которые я мог записать:
      • Список “Toread”, 40 пунктов, с прошлого лета
      • Все рендомные заметки на телефоне / диктофоне / ХД / последних страницах тетрадей / ЗНО / et similia
      • Последние страницы блокнотов
    • Дочитать начатые и понравившиеся манга
    • Sinfest/XKCD/QC/BF. Все вебкомиксы отсюда, которые я игнорировал последние пару месяцев.
  • Посмотреть все, что я хотел посмотреть
    • idem
    • + альбом “To Watch”@VK
    • Диалоги с А. и К. @VK
    • Классика советского кинематографа.
  • Музыка со второго аккаунта из ВК. Если она к лету там останется.

2. Самосовершенствование (в порядке значимости)

  • Русская орфография. Дошлифовать украинскую. 5 ошибок в ЗНО — это не показатель. Я не умею писать ни на первом, ни на втором. Чисто из собственных наблюдений — постоянно держать в уме правила и постоянно ими пользоваться очень неплохо влияет на логику и держит мозги в форме. Use ’em or lose em? :P
  • English too. 0 errors on the ZNO aren’t an indicator either :) Stylistics. Do what I used to do to get to my current level: find people with a better English than average, talk to them.
    • “Elements of Style” and a few other ebooks I have on my HD.
    • Brain Pickings might have something relevant
  • см. п. 1.
  • Немецкий язык? Базу я знаю, for everything else there’s Masterca the Internet
  • Язык тела. Сейчас знаю чисто логически, надо читать на интуитивном уровне, без усилий
  • Перечитать открытые и приватные записи этого блога, сделать маленький анализ всего
  • п. 4#2

3. IT

  • PHP
  • Python
  • CSS3
  • jQuery
  • More advanced Linux
    • maybe take a look at Gentoo?
    • Give Arch a chance again. It’s unstable, but if I survived six months on it without my current skills now I’ll do at least as good.
    • Whatever distro I install, fine-tune it to perfection like I used to. Using a half-default half-working zombie like right now is *not* okay. .. doesn’t even have a “fortune | cowsay” at bootup :(
  • Infosec:
    • Обновить в памяти vulnerabilities
    • Learn new techniques
      • Blind SQLi by hand; examine the source of Python tools
      • More obscure / rare vulns.
        • Build my own webapps for testing.
      • DVWA — look at its source, understand what’s going on on a deeper level
    • Exploit writing
    • Get my Social Engineering / Influence psychology / Manipulation skillz back .. I have the entire Internet to test them on ^^
    • Information gathering / data mining / OSINT
    • Write my own tools for most of the above. Look at the source of existing ones
    • Scan the net with advanced google queries to find not explicitly publicized resouces. There are quite a lot of them. Then “links:” searches etc.
  • NSR — infrastructure for the site + design
  • This website:
    • The blog is okay, I believe. Except code highlighting and links to home. Minimalism doesn’t mean ignoring usability.
    • Get the chan halfway active, don’t publicize it too much. Password it all?
    • Group on VK
    • Design the home, move it to root, link to this blog and to the chan
    • Rent a VPS? I can afford it and it will be a plus both for the site… Who am I kidding? Nobody cares for a website. Will be a plus for me and linux networking skillz
    • Maybe buy a domain? Not expensive at all and it will give me relative freedom and stability. More than any free alternative.
    • Get a logo and make it a favicon.ico
    • My old ideas
    • п. 6, все, где есть слово “написать”
  • Internet in general:
    • Go back to hanging around smaller close-knit sites/forums, more chances to find interesting people
    • Deep web / Undernet / Darknet / whateveryouwannacallit; Just for the hell of it make my own Onionsite, it’s a chance to look into TOR’s internals too

4. RL

Довольно символично, что это четвертое, о чем я подумал. Не часть картины, предполагаю? Хотя кто знает?

  • Не терять контакт со всеми интересными мне личностями с лицея. .. мысленно насчитал целых 5 таких 
  • Живу в Киеве, тут постоянно что-то происходит. Пускай хоть что-то будет с моим участием.
  • Третий пункт. Надеюсь, Сергей, когда будешь это перечитывать летом, ты вспомнишь, о чем идет речь.
  • Історія Києва / місця / легенди
  • .. неужели все?

5. Субъективность / туманность

  • Держать мозги в чистоте. 
  • Не кушать всякую дрянь
  • Не слушать идиотскую музыку.
    • Она не должна быть фоном и средством “глушения” себя. Не хорошая музыка точно
  • Не давать себе слишком сильно расслабляться
  • Четко осознавать кто я и видеть свои приоритеты и цели
  • см. п. 2

6. Творчество

  • На сайте выложить все мои стихи, написать простой скрипт для их отображения + голосование и подобное
  • Помнишь ту идею про вебкомикс, которая у тебя в голове крутиться где-то года четыре минимум?
    • Написан скрипт на РНР трехлетней давности. Он работает, но стоит переделать/доделать
    • У тебя есть персонажи, но нету темы
  • Или просто галерея рисунков
    • Написать эту галлерею

Буду возвращаться сюда по мере надобности.

Ранок після випускного вечора

Кілька дуже суб’єктивних думок за останні сорок годин та маленький аналіз останніх двох років мого життя:

Київ

  1. Київ о п’ятій ранку надзвичайно красивий.
  2. Судячи з ранку 02/06, о п’ятій по Києву гуляють виключно п’яні випускники та одна бабуся
  3. Ближче до шостої просинаються люди, які клеять афіші, і починають клеїти афіші.
  4. Міцна кава з нереальною кількістю цукру в першому відкритому напівларьку-напівкав’ярні робить чудеса, і наступні хвилин десять свідомість буде кришталево чиста, потім знову напівсон
  5. Якщо о п’янадцять хвилин по шостій (відгадайте, хто зараз вчить формули позначення часу для ЗНО) з червоними очима та в костюмі з’явитися біля ларька й попросити кави, гопнікі, які сидять неподалік, будуть на тебе дивитися з цікавістю і співчуттям, сам до сих пір не знаю чому
  6. Рано-рано вранці кава, випита на лавочці, біля кота, надзвичайно смачна
  7. Поспати дві години, з одинадцятої ранку до першої, – добрий шанс зробити весь наступний день набагато цікавішим
image
Кіт на лавочці

Люди

  1. Адекватні люди завжди залишаться такими, справжні друзі залишаться справжніми друзями, несправжні друзі залишаться несправжніми друзями, ідіоти залишаться ідіотами. 
  2. Люди, в своїй суті, не міняються. Ніколи. 
  3. Величезна нелюбов до блєску, показухі та пафосу, яка мені була властива завжди, саме цієї ночі нагадувала про себе найчастіше
  4. Запам’ятаю людей, з якими вчився два роки, у класичному клубному освітленні, без можливості нормально побачити їх обличчя, поки вони мені кричать щось на вухо

Вчителі

  1. Абсолютно адекватні люди, в основному
  2. Діляться на дві категорії, ті, хто справді бажає тобі найкращого і робитиме все для цього, навіть якщо тобі це не сподобається і ти це не зразу зрозумієш, і ті, хто живуть від дев’ятої до третьої сорок і роблять рівно стільки, скільки формально від них потрібно
  3. Перших, на щастя, більше
  4. Другі люблять маскуватися під перших
  5. Перші люблять маскуватися під других

Школа

  1. Місце, де видимість якихось дій важливіше самих дій, оцінюють виключно те, що видно зовні, а не те, що в середині. Повторити чиюсь біографію слово в слово читаючи з підручника – добра ознака того, що ти добре знаеш літературу, наприклад.
  2. Місце, де небажання показувати те, що ти знаєш, при кожній можливості це зробити, сприймається або як відсутність чого показувати, або як титанічні внутрішні ресурси. Тих, хто справді нормально і неупереджено тебе оцінюють, одиниці
  3. Місце, де я провів 11 років свого життя, і, судячи зі сталої тенденції “раніше жили краще”, це були досить легкі 11 років
  4. Місце, де я зустрів багато добрих людей, як серед вчителів, так і серед учнів.
  5. Місце, Де Тебе Люблять

Вірші

Останнє, що зроблю цієї ночі — зберу до купи у напівхронологічному порядку (чим далі, тим раніше написані) всі вірші, коли-небудь написані мною, що є в цифровому вигляді, незалежно від того, дописані вони, чи ні. Судячи з усього, головні три теми моєї творчості: 1) Безсоння 2) Точні науки 3) Якісь переклади чи хайку.

Безсонниця – 2, початок

Ночью все тихо, нет людей
Лишь души одиноких странников, покинутых Морфеем,
Бродят по Сети, ее темных уголках,
Вдали от освещенных улиц и аллей

Початок віршика про ніч

Всі ночі прекрасні, завжди це так було
Вночі усе тихше, усе спокійніше
Пакетиків чаю тим краще, чим більше
Людей з вулиць ніби нічним вітром здуло

До п’ятої ранку сидіти – не спати
Навколо себе відчувати обривки
Думок, фраз, ідей, алегорій, уривки
своїх і чужих снів, і скинути ґрати

Ця музика тиха, ці дивні думки
У голові ясність криштальна та спокій
Як тихий оазиз в пустелі широкій
Скрізь – морок, а біля тебЕ світлячки

Безсоння

Дванадцята, навколо – сіра ніч
Хтось у селі, наприклад, у Карпатах, ліг на піч
І потихеньку засинає, під мелодії лісів
Вогонь не світить, але гріє, дим осів.

А ще є я, в столиці. Скло, бетон, залізо
Важке повітря, пустота, карнізи
Будинки, провода, картон,
Машини, “лєсніци, квартіри”.
Про всяку “пєрєдєлку міра”
тут уже не думали давно.
Всім на все пофіг.

Свідомість сіра, дивний стан душі
Закритість, хаос, теплий дим, дощі
Це існування, не життя. Вогонь згасав
Можливо, Оруелл, все-таки, був прав.

Переклад “Февраль” Пастернака англійською

February. Get ink, start crying!
Start crying over february
The dirt, as loud as rumbling thunder
Burns in the blackness of the spring.

Hire a buggy, for six grivnas,
Ride through the church bells, city streets
Find yourself where the rain drops louder
Louder than ink, louder than tears

Where, like black pears, burnt down to charcoal
Thousands of rooks drop from the trees
to ground, and fill your eyes and feelings
With deep dry sadness, empty pleas

Where on the ground you see thawed patches
The wind is filled with empty screams
And the more randomly the better
Those cried-out poems your heart streams.

Кінець останньої півпари фізики

“Это были последние минуты пары физики. …”

Хайку:

Сижу, пытаюсь
Не заснуть, это сложно
Урок физики.

Пастернак:

Урок, конспекты, книги, ручка
Сижу, пытаюсь не заснуть
Мое сознание, как тучка
Не спит и пишет эту муть.

Маяковский:

Граждане! Не Спите!
Учите
Физику
Это ваш
Долг
Стране
и
Правительству.

Есенин:

Ветер веет с юга
И луна взошла
Физика, родная!
Ты ко мне пришла!

Ты же в моих мыслях
И ночью, и днем
Твоего конца мы
С нетерпеньем ждем!

Пушкин (почти):

Звонок, вот чудное мгновенье!
Конец урока, темноты
Нет, показалось – то виденье
пойду повешусь.

Друга ночі, безсонниця

Настала весна,
квітами-перлами не закосичена
І взагалі якась сумна
Складна
Останняя шкільна весна

Все сприймається по іншому
Без ідеалізму, мрій
Все одночасно і простіше і складніше ніж здавалось
Рік тому
У березні

Наступні пару місяців, маса слів
Риторики, ванілі та води
Буде сказано про це.
З мене
Досить цього верлібру.

Дуже кривий переклад Омара Хаяма

Багато я думав про наше життя
Споглядав я роками все – зІрки й сміття
Але знаю я те, що нічого не знаю –
Останняя з істин, що осягнув я

О панно алгебро

О панно алгебро, о панно
Я сам, соломка, чай.
Завжди я вас, завжди любив – нехай
не так вже самовідданно і щиро.

Може любив? Давно, це ще коли
її було одна єдина пара в тиждень
О алгебро, ти мене вибачай.
Сижу ВК один. Я сам, соломка, чай.

… такие полу-безумные бредни приходят только ночью, делая… отгадайте что.

Хайку

Повящаятся ИАРам (матем, физика, укр. мов), СИАРам, алгебре, геометрии, МАНу и всему остальному что надо было бы начать делать сегодня. Хотя настроение больше подходит для творения хайку.

Сижу, страдаю
Я фигней, пишу хайку
Перед экраном

(Гамоцкий Сергей, 13/01/2013)

Початок віршика про ніч + різні думки

Всі ночі прекрасні, завжди це так було
Вночі усе тихше, усе спокійніше
Пакетиків чаю тим краще, чим більше
Людей з вулиць ніби нічним вітром здуло

До п’ятої ранку сидіти – не спати
Навколо себе відчувати обривки
Думок, фраз, ідей, алегорій, уривки
своїх і чужих снів, і скинути ґрати

Ця музика тиха, ці дивні думки
У голові ясність криштальна та спокій
Як тихий оазиз в пустелі широкій
Скрізь – морок, а біля тебЕ світлячки

Написано позавчора вночі, хочу дописати з чіткішим смислом, зараз розпливчато якось.

Давно сюди не писав (півтора місяці, рекорд), часу бракує, на жаль. Було б непогано доробити цю тему для блогу, в кінці кінців, прибрати кнопочки ВК і :hover для картинок, перемістити меню зліва трошки правіше, додати кнопочки вперед/назад та сторінки, зробити массовий бекап сайту, розібратися з доменом та імейлами, прив’язаними до нього та хостингу.

Взагалі, як для першої Вордпресс-теми, досить непогано – мені, в усякому разі, подобається, що буває нечасто. Передає настрій та атмосферу, які я хотів вкласти в цей мій куточок Інтернету, просто ідеально. In the middle of nothing you can say anything you want. Especially if you have a dark lonely corner of the Internet to feed your thoughts into.

Добра всім, over and out

Вірш: Безсоння

Безсоння

Дванадцята, навколо – сіра ніч
Хтось у селі, наприклад, у Карпатах, ліг на піч
І потихеньку засинає, під мелодії лісів
Вогонь не світить, але гріє, дим осів.

А ще є я, в столиці. Скло, бетон, залізо
Важке повітря, пустота, карнізи
Будинки, провода, картон,
Машини, “лєсніци, квартіри”.
Про всяку “пєрєдєлку міра”
тут уже не думали давно.
Всім на все пофіг.

Свідомість сіра, дивний стан душі
Закритість, хаос, теплий дим, дощі
Це існування, не життя. Вогонь згасав
Можливо, Оруелл, все-таки, був прав.

(с) Я, 08/03/2013

(віршик написався в ніч з 7 по 8 березня, окреме дякую Пастернаку. Можливо колись напишу віршик про тоталітаризм, зомбування, 1984, Систему і так далі)

Магазин Використаних Слів

Ця ніч моя, тільки моя. Без всяких ТОП-10, ідіотських реклам, Боже, я не хочу чути жодної реклами — цієї ночі я забарикадуюсь в радіо і визволю голоси. Так, ви знаєте, ці голоси, вночі, американців, “Зіс іс Беррі Кохен, фром зе Кей Ем Бі” — о другій ночі, серед пустелі, я можу говорити все що спадає на думку.

Потім звонять ті дивні люди, психи, несповна розуму, які тобі розказують найдивніші речі. А ще є завжди той, хто хоче тебе вбити. Був би не проти.

— Доброго дня, хто це?
— Привіт, Беррі.
— Ні, я не Беррі, це сон, голоса, вночі, в Америці…
— Слухай мене уважно, Беррі. Я чув ти питав чому місяць цієї ночі такий яскравий. Я вчений Хьюстонського Університету, вивчаю земну орбіту, сьогодні мені позвонив колега якого я не чув кілька місяців. Він сказав, що Земля перестала крутитися… А Сонце, Сонце поміняло свою орбіту… не знаю чи ти розумієш про що я, Беррі…
— Я тобі ще раз кажу, що я не Беррі. Але ти продовжуй марити, потім дай нам знати.

(далі буде. Це переклад фрагменту реклами концерту декого Маттео Сетті, по сюжету — остання ніч одного діджея в ефірі, звідки я вкрав думку “In the middle of nothing you can say anything you want”, було варто згадати. І в цьому блозі в останній час не вистачало нонсенсу, вирішив це виправити).

Boris Pasternak – February (my attempt at translating)

I remain of the opinion that translating poetry is bad. Some of the meaning is lost because the resulting verses are bound to the translator’s own interpretation of the poem (which might be not what the author meant), and cultural reasons (can’t forget the example about the Ukrainian “хліб на рушнику” and the Russian “хлеб на полотенце”).

Either way, after seeing lots of bad and fake-sounding translations of Pasternak’s beautiful “February” I decided to do my own. First attempt at translating a poem and writing poetry in English, I must admit kinda like the result :) This is a very first draft version, took me about 40 minutes.

February. Get ink, start crying!
Start crying over february
The dirt, as loud as rumbling thunder
Burns in the blackness of the spring.

Hire a buggy, for six grivnas,
Ride through the church bells, city streets
Find yourself where the rain drops louder
Louder than ink, louder than tears

Where, like black pears, burnt down to charcoal
Thousands of rooks drop from the trees
to ground, and fill your eyes and feelings
With deep dry sadness, empty pleas

Where on the ground you see thawed patches
The wind is filled with empty screams
And the more randomly the better
Those cried-out poems your heart streams.

The original. The translation I found uninspiring enough to write my own can be found there too (it’s the translation I stole the “blackness of the spring” line from, nothing else though).

I’ll definitely come back to this thing someday.

Генрих Белль/Болль/Бьолль – Ірландський Щоденник

На дворі останній (мій улюблений) місяць зими, скоро все буде різнокольорове, життєрадісне, сонячне, але настрій скоріше осінній та дощовий. І це непогано. Згадав про цю книжку, частково передає те, чого мені скоро не буде вистачати.

Ірландський Щоденник описує враження від подорожі автора по Ірландії 60-х років. Стан душі, атмосфера, менталітет Ірландії дуже тонко та майстерно передані.

Кілька моїх улюблених цитат звідти:

“Когда бог создавал время, – говорят ирландцы, – он создал его достаточно”. Спору нет, это изречение столь же метко, сколь и достойно, чтобы над ним поразмыслить: если представить себе время как некую материю, которая отпущена нам на улаживание наших земных дел, то этой материи нам отпущено даже больше, чем нужно, потому что время всегда “терпит”. Тот, у кого нет времени, – это чудовище, выродок; он где-то крадет время, утаивает его. (Сколько времени понадобилось просадить и сколько украсть для того, чтобы вошла в поговорку незаслуженно прославленная военная пунктуальность: миллиарды часов украденного времени – вот цена за эту расточительную пунктуальность, за выродков новейшего времени, у которых никогда нет времени. Мне они всегда напоминают людей, у которых слишком мало кожи…)

[..]

Спору нет, при использовании времени можно наблюдать и расточительность, и бережливость, причем – как ни парадоксально это звучит – расточители времени всегда оказываются в результате самыми бережливыми, ибо когда кто-нибудь претендует на их время – например, чтобы быстро отвезти кого-нибудь на вокзал или в больницу, – оно у них всегда находится. Подобно тому, как у расточителя денег всегда можно попросить взаймы, так и расточители времени – это, по сути, сберегательные кассы, куда господь складывает про запас свое время и держит его там на случай, что оно вдруг понадобится, поскольку какой-нибудь бережливец истратил свое не там, где надо.

І ось:

Хорошо иметь дома свечи, Библию и немного виски, как у моряков, всегда готовых к бурям, ну и еще карты, табак, вязальные спицы и шерсть для женщин, ибо у бури много воздуха, у дождя много воды, а ночь длинна.И потом, когда из-под окна высунется второй язык воды и сольется с первым, когда по узкому языку игрушки медленно подплывут к окну, тогда хорошо проверить в Библии, точно ли бог давал обещание не устраивать второго потопа. Точно, давал. Значит, можно зажечь очередную свечу, закурить очередную сигарету, снова перетасовать колоду, снова разлить виски по рюмкам и всецело довериться шуму дождя, вою ветра и постукиванию спиц. Обещание-то дано.

Одна з кращих книжок які мені потрапили до рук за останні декілька років, однозначно рекомендую.

Петрівка

Після олімпіади по графіці поїхав на Петрівку за папкою для креслення.

Повернувся з журналом ШО, “Клич Ктулху” Лавкрафта, “Денс Денс Денс” Харукі Муракамі, “Танґо Смерті” Вінничука, та збірником Бальзака. Страшенно задоволений.

“Клич Ктулху” коштував 20 грн. За 21 грн. можна купити один Роял Чіз з беконом, півтора дабл Чізбургера, або три класичних Чізбургера (цікаво чому всі ціни кратні семи?).

Сижу, п’ю чай, читаю Лавкрафта, думаю про духовні й матеріальні цінності, та про те, наскільки приємніше витратити 20 гривень на щось більш вічне ніж три Чізбургера.

Now Playing: ДДТ – Суббота. Ленинград

І взагалі, саундтрек сьогоднішньої суботи: