Самая первая редакция стиха про Гинсберга и Азнавура, которые несомненно шарили.

(Совпадения полностью вымышленны и случайны. Честно.)

Расскажи мне про время
Которое больше
Не имеет смысла.

Где Город тем же был
Но тем же не был я

И жил я одним днем
Ведь завтра Цитадель
Потопом разнесет

Расскажи мне про
Тех, с кем я непрерывно говорил 12 часов напролет, кого три раза убивали но не убили
Тех, кто несколько часов напролет мне декламировал стихи, лежа на полу и не будучи в состоянии с него встать,
Тех, с кем смотрели на Огни 11 этажа, в полной тишине и полном молчании.

Заброшки, тонны тонны заброшек, крыш, мостов и каналов.

Тех, с кем шли в три часа ночи в магазин, где под утро было много птиц, которые пели в пустом магазине, кроме заспанной кассирши и пьяного охранника,
Тех, с кем слушали Крематорий, Сплин и Летова, читали Москальця, при свете свечки, аромапалочек и абсента,
Тех, с кем слушали Витчхауз, а потом милиция пришла нас арестовывать.

Тех, кто “да, эта жизнь не имеет никакого смысла. И что из этого?”.

Львов
Ужгород
Мукачево
Черновцы
алкоголь

Тех, кто рисовали “БОГ СПАСЕТ БРАТВА ПОМОЖЫТ” чертежным шрифтом хной на моей левой руке. Кто напившись рассказывал мне про синтропию, векторность сознания, и рисовал оптимальные рациональные карты Киевского метро чернильной ручкой при свете свечки. Кто внезапно приходил ко мне на Рождество с глинтвейном и кутей без изюма.

Тех, разговоры в кем всегда ощущались как кто-то копается иголками в моих мозгах, и с которых всегда уходил просветленным.
Тех, кто были моим зерном адекватности, рациональности и совести, когда весь мир катился к чертям, а жизнь была абсурдистским романом с дефектами при печати в издательстве.
Кто был со мной когда казалось, что эта жизнь утекает из-под пальцев, и фокус в ней полностью отсутствует.
Тех, кто хотел мне помочь, и не мог, и тех, кто хотел мне помочь, и мог.

Всех тех, кого я утратил, в том или ином виде, и “тех, которые были мной”

Тех, кто повторили мою судьбу до меня за несколько лет до, и на чьих ошибках я мог бы учиться, и отчасти учился, и это отчасти меня спасло.
Кто до сих пор не знают, какую ключевую роль они играли в моей жизни.
Человек с именем своего нелюбимого президента, надеюсь у тебя все хорошо.
Я надеюсь ты нашел если не свою лодку, то хотя бы свой океан.

Тех, who was a street performer and did hypnosis, собирая себе деньги на университет.

Кто ходил в столовую и смотрел на еду,
И кто как я чувствовали на себе the wind of the wing of madness.

Кто рассказывал мне про проклятых поэтов их “страны, где мертвые более живые мертвых любой другой страны”. “Шерсть тебе пухом, котейка”.

Логика, подогретая в ложке над свечкой в грязном подвале,
псевдообскурный нигилистический пост-хипстер,
не счастье, но хотя бы атмосфера,
“Тебе это не поможет”,
wake me up when July ends.

Три історії про автостоп

1. Львів-Тернопіль

Now playing: «Penn Sardin» de madame Claude Michel (grève des Sardinières, Douarnenez 1924)

Виїзд зі Львову, в сторону Тернополя, літо 2014. Зупинився маленький мікроавтобус. Всередині чотири чоловіка, років 25-35.

— Хто ви, куди їдете?
— Ми православні християни, нас об’єднав Бог. Живемо і працюємо у Німеччині, зараз їдемо додому.

Сів, поїхали.

Водій:
— Хлопці, а я вам росказував притчу про сіяча?
— Так, раз вісім.
— Нічого, гарна притча, ось…  як тебе звати, до речі? Ваня? Добре. Іван не чув, хай послухає. Так от, …

Дуже приємно, коли таки знайшов попутку, впізнавати по дорозі окремі машини, які не зупинилися, і обганяти їх.

До речі їх машина була одна з найбільш убитих, які я бачив в житті. Частина панелі укравління трималась за допомогою скотчу, а внутрішньої сторони дверей справа від мене не було взагалі. Але атмосфера була в основному тихою, приємною, спокійною та затишною.

— Ніщо не вчить життю так, як Біблія. Рік тому до мене раптово вночі, третя десь, приїхав друг. Я не чекав його, тому у мене дома не було хліба. Але як приймати друга, коли на столі немає хліба? Тому я пішов до сусіда. Я до нього довго стукав, він не відповідав. Потім встав, мене послав і знову пішов. Але у Біблії написано — стукайте і вам відчинять. Тому я продовжив стукати. І що ти думаєш? Через пару хвилин він мені відкрив і дав хліба!

Їхали далі. Дух пустоти, свободи і ностальгії. Вони всі жили в Німеччині 5 років, і поверталися до України вперше за той період, і їм було рідним і цікавим абсолютно все. Тоді ж вони мені росказали про свою традицію слухати “Океан Ельзи – Я їду додому” при перетині кордону. Включили голосно знову. За вікном степ.

Той. хто був за рулем, росказав мені, що хлопець на задньому сидінні працює в якомусь фітнес-центрі. Сам він займався підробкою документів, не уточнив яких. Не пригадую, що робив третій, але теж щось дуже мутне, на рівні підробки документів. Я запитав про четвертого (він спав зверху), всі дуже явно промовчали, я вирішив що насправді не дуже хочу знати.

Зупинились коло священного джерела по дорозі, на жаль не згадаю назву. Зупинились, розтягнулись, вийшли, набрали звідти святої води. Повернулись до машини всі крім водія. Вирішили його почекати. Пройшло хвилин 10.

— Ну добре. Петро, піди глянь, що він там робить.

Петро відійшов, повернувся:
— Молиться.
— А, ну хай.

Прошло ще хвилин 10. Петро знову пішов, повернувся хитаючи головою.
— Що там?
— Витирає пил з ікон.
— Ох, це на довго…

Через хвилин 20 всі знову зібралися і поїхали далі. Вже коло Тернополя я став свідком однієї прекрасної сцени.

— Вася!
— Що?
— Воно знову відвалилося!
— Ну бля!

Я на першому сидінні справа, водій зліва від мене. Він тримаючи коліном руль, не зменшуючи швидкості (але знову ж таки, дорога пуста, навколо — степ…), ВІДКРИВАЄ СВОЇ ДВЕРІ, ДІСТАЄ СКОТЧ, ВИСУВАЄТЬСЯ І ЩОСЬ ПІДКЛЕЮЄ З ЗОВНІШНЬОЇ СТОРОНИ МАШИНИ. Потім закриває двері, відкладає скотч, їде далі.

Вони мене залишили на кільцевій м.Тернопіль, я зловив машину з дуже милою сім’єю яка мене довезла до іншого боку кільцевої, і звідти продовжив свою дорогу.

2. Прага-Краков

(Можна умовно вважати продовженням цього посту.)

Now playing: Ben Folds & Regina Spektor – You don’t know me.

(to be continued…)

An early retrospective of 2017

The typical end-of-year thingy will also happen, as it has the last five years! But this spring I stumbled upon this, and I think it has potential! Changing “travel outside the US” and “how many states did you visit” to my cases, also not changing 2013 to 2017 everywhere, but othertwise leaving it as it is.

Now playing: Егор Летов – Про дурачка

1)Was 2017 a good year for you?
Yes, but not exceptionally so

2) What was your favourite moment of the year?
The summer trip to the Carpathians, Shypit waterfall and the Synevyr lake. (Ahaha, sounds so weird in English!)

IMG_20170816_181640

Most of my camping trips and most of the travelling was absolutely awesome.1

On a professional level, FedCSIS 2017. It made me feel with my entire skin that science is awesome and that I am mostly able to do it, if I apply myself. That it’s one of the few areas where I will be able to capitalize on my strengths and compensate my weaknesses.

3) What was your least favourite moment of the year?
Everything leading to my diploma, my diploma itself, and the horrible results I got. It put me out of balance for more than a month.

4) Where were you when 2017 began? Who were you with?
Lviv, a very nice and small apartment, with M. It was snowing, and it was absolutely wonderful.

5) Where were you when 2017 ended? Who were you with?
Ukrainka, getting and unpacking presents after eating awesomely. It was incredibly nice.

6) Did you keep your new years resolution of 2017?
Mostly not, because I can’t remember any that I did. This year won’t make this error.

From a prev. blog post: “Закінчити КПІ, активно вчитись і вирішити, що мені потрібно в житті (в тому числі в плані магістратури). Отримувати нормальні оцінки, щоб спростити вибір магістратури. Знайти стимулюючу роботу.” Mostly okay, except the “finding work part”. Not disappointed, but could definitely be better.

7) Do you have a new years resolution for 2018?
Unitasking and minimalism.

8) Did you make any new friends in 2017?
Yes, but many more “discoveries” regarding people I technically knew that turned out to be awesome, once I talked to them more.

9) Did you travel outside of the Ukraine and Germany in 2017?
Yes! Quite more than usual. Italy, the Czech Republic, Belgium, the Netherlands in February, and hitchhiked through Poland if that counts.

10) How many different oblasts did you travel to in 2017?
Одеська, Закарпатська, Львівська, Черкаська (Умань?), Житомирська, Полтавська (Диканька!)

Thuringen (Ilmenau!), Sachsen (Dresden! … and Leipzig, ofc).

I know I’m forgetting a lot, in the future I will keep better track of my trips. Pictures are nice but hard to navigate through.

11) Did you lose anybody close to you in 2013?
No one died, but I lost one person I care about.

12) What was your favorite book you read in 2013?
The defining decade” (a book I needed ot read earlier, and which influenced a lot of how I see life) and “Napoli ’44” (extremely interesting on many many levels). Honorable mention “The Gifted Adult“.

13) What was your favourite movie that you saw in 2013?
This year I actually watched more movies than before! Best one is definitely “Casablanca”.

14) What was your favourite TV show that you saw in 2013?
A couple of weeks ago binged through ~12 episodes of Rick and Morty at someone’s house and enjoyed it much more than I would have expected, and actually finished watching it at home, all the 3 seasons. Since it’s the only show I watched, let it be it.

15) What was your favorite music that you heard in 2017?
This year I discovered and thoroughly enjoyed Отава Ё.

16) Did you drink a lot of alcohol in 2013?
About as much as the previous years. Nothing I would consider unhealthy.

17) Did you do a lot of drugs in 2013?
Nope.

18) How many people did you date in 2013?
One.

19) Did you do anything you are ashamed of this year?
Definitely, mostly related to abandoning and ignoring people, disappearing when there were things I needed to do, etc. I can’t do otherwise. But I want to write all of them before the end of 2017 and say sorry.

20) What was the biggest lie you told in 2017?
Nothing I can immediately recall. I might have changed some parts of some stories I told to make the people unrecognizable and to make it harder to connect the dots, but I don’t consider it immoral or wrong. (Even though some people would).

Oh, okay, there’s one though. Won’t write it here for now.

21) What was the worst lie someone told you in 2017?
Nothing I can recall.

22) Did you treat somebody badly in 2017?
Yes, again because of my disappearances. Some people were hurt.

23) Did somebody treat you badly in 2017?
Also no. I seem to have a talent to hang out with the right people.

24) How much money did you spend in 2017?
More than needed on certain occasions. Will keep much more track of it in 2018. It’s one of the areas I’m least happy about this year. The week in Prague was much more expensive than needed.

25) What was your most embarrassing moment of 2017?
TODO. Anything related to avoiding people and the floors they are on for months and accumulating guilt about it and then meeting them would fit here. Not many of such moments though, I’m good at avoiding people.

26) If you could go back in time and change one thing in 2017, what would it be?
Spend more time on my diploma and get a different advisor for it.

27) What are your plans for 2018?

Mental health:

  1. Sleep well.
    1. In bed by 2230, no phone after 2300, eyes closed by 0000 max.
    2. At least 8h of sleep.
    3. Wake up and stand up by 8.
  2. Eat well
    1. Avoid sugar.
    2. Everything else balanced.
  3. Sport.
    1. Gym or BWT when that’s not available.
    2. Jogging.
  4. Buddhism+Mindfullness+Meditation. And go deep with it.
  5. Concentration and unitasking.

Professionally:

  1. Genetical Algos and Comp. Linguistics — know them at a level where I can honestly say “I know them” and understand papers about them.
  2. And learn Python+R+Java much better than I do now
    1. And have something to show for it!
  3. Comp.linguistics, linguistics, symbols, writing systems, data visualization, cogsci, HMI, design and their intersections.
  4. At least five small finished passive income projects in the first six months. Move fast and break things.
  5. At least two published papers.
  6. At least 5 “serious” art pieces, any kind.

Life in general:

  1. Disappear and avoid people less often.
  2. Minimalism and uncluttering in as many areas of my life as I can manage
  3. As much unitasking as possible.
    1. When you rest, REST and do nothing else.
  4. More time with my (extended) family.

Draw and develop my creativity more.

28) What did you do in 2017 that you’d never done before?
Went to a scientific conference! Published a paper!
Hitchhiked through a country that is not Ukraine!

IMG_20170908_135047
Made a keyboard layout!
Created my own shorthand system and I keep developing it!
Made a website that is mildly entertaining to someone else but me!
Worked at a bar as an Engel at 34C3! And worked in a cloakroom there.

29)Did anyone close to you give birth?
Nope. My former best friend got married to a friend of mine, though, which is nice 🙂

30)What would you like to have in 2018 that you lacked in 2017?
Time with my family. Depends just on me though.

31)What date from 2017 will remain etched upon your memory, and why?
19-20 March, when I got into a small-ish car crash and reevaluated by life values just a bit. Ditched Escitalopram after a couple of days.

4MQVvUDWlhI

32)What was your biggest achievement of the year?
Wrote and published a nice small not-revolutionary paper, but still, fwck yeah! Felt absolutely awesome

33)What was your biggest failure?
My B.Eng diploma.

34)What was the best thing you bought?
This camping mat. Exceptionally multiuse and nice. Made my life and travels better.

35)Whose behaviour merited celebration?
M

36)Whose behaviour made you appalled and depressed?
A(.) friend of mine.

37)Compared to this time last year, are you:
i. happier or sadder? Same
ii. thinner or fatter? 2kg fatter. And this is a good thing!
iii. richer or poorer? Same

38)What do you wish you’d done more of?
Concentrated reading. Concentrated learning.

39)What do you wish you’d done less of?
Spent time in bed with my phone.

40) How did you spend Christmas?
NA, but probably in Leipzig with R

41) What did you do on your birthday, and how old were you?
I turned 21. I didn’t want to do anything for anyone and keep it to myself, as is my right 🙂 and I went for four days to Amsterdam. It was really nice.

42) What was your personal fashion concept in 2013?
I stated getting heavily in polo shirts and the colours gravitated to blue, dark blue, and black almost completely. Also got a really nice blue coat <3

43) What kept you sane?
“Stay calm and stay with people”.

44) Which celebrity figure impressed you the most?
none at all

45) What news story do you remember most from 2017?
None at all

46) Tell us a valuable life lesson you learned in 2017.
Rest before you are tired. Balance your energy strategically. Do the things that are right to do before you feel tired and unbalanced.

47)Quote a song lyric or poem.

All day I think about it, then at night I say it.
Where did I come from, and what am I supposed to be doing?
I have no idea.
My soul is from elsewhere, I’m sure of that,
And I intend to end up there.

This drunkenness began in some other tavern.
When I get back around to that place,
I’ll be completely sober. Meanwhile,
I’m like a bird from another continent, sitting in this aviary.
The day is coming when I fly off,
But who is it now in my ear who hears my voice?
Who says words with my mouth?

Who looks out with my eyes? What is the soul?
I cannot stop asking.
If I could taste one sip of an answer,
I could break out of this prison for drunks.
I didn’t come here of my own accord, and I can’t leave that way.
Whoever brought me here will have to take me home.

This poetry. I never know what I’m going to say.
I don’t plan it.
When I’m outside the saying of it, I get very quiet and rarely speak at all.

We have a huge barrel of wine, but no cups.
That’s fine with us. Every morning
We glow and in the evening we glow again.

They say there’s no future for us. They’re right.
Which is fine with us.

— Jalaluddin Rumi

Кто-то стучится в тюрьму, не зная к кому,
А преступник ушёл во тьму,
Кто-то, плача, зовёт из темноты,
Но не меня и не ты.
Это холодная ночь пустоты,
Это холодная ночь пустоты —
Мокнут кусты, капает с крыш, падают звёзды,
Ты, если не спишь, позови меня из огня,
Если не поздно…

(Арефьева)

Подоріжжя від Праги до Лемберґу — часть 1.

Продолжая многовековые традиции отсылок на все что угодно в названиях постов, сегодня у нас вьетнамский синдром флешбеки (достает очки, сосредоточенно листает какую-то тяжелую книгу) психопатологи́ческие репережива́ния или непроизвольные рецидивирующие воспоминания безособові повні односкладні речення з недоконаними дієсловами першої дієвідміни, вони кругом!!! по ЗНО и Панасу Мирному. Если вы сдавали не ЗНО, а ЕГЭ, можете вспомнить свое отличное произведение и тоже половить приятных воспоминаний.

Кстати о них, листая свою старую страничку ВК, нашел вот:

Цей рік завершився. Найважчий рік
З короткого життя, що прожив я
Забутий, стертий, втрачений навік
І не жалкую зА ним аж ніяк

Раммштайн в навушниках, у крові — кофеїн
Читання хрестоматій у метро
Наявність цілі у житті моїм
В кінці кінців закінчилось воно

Лежу, дивлюсь у стелю, друга ночі
Та сама стеля, ті ж червоні очі
Але я впевнений: ілюзія, лишень

Світогляд кудись дівся, звідкісь взявся
Я помінявся, світ теж помінявся
Сонечко встане, і почнеться новий день

(с) Я, ніч з 31/07 по 01/08 2013р.

iFTlAFaWdK4

И я отлично помню это состояние души. Когда есть что-то в обозримом будущем, на что ты бросаешь вообще все свои силы и всю свою энергию, а потом миссия выполнена, и все, и ты опять лицом к лицу с пустотой и свободой воли, от которых отвык и которые тебя почти пугают.

Вообще надо серьезно пособирать все мелочные стихи и переводы тех времен, ведь тьма их. Когда сублимируешь все нервы и ад в творчество, то творчества много и у тебя все хорошо. Мне даже как-то не хватает этой остроты видения всего, чувствования всего, сбалансированности и одновременно внутренней треснутости и дисгармонии, такой себе очень своеобразной экзистенциальной остроты и напряжения. Если вернуться в 11 класс мой, то прожил бы его вероятно ровно так же.

Моя стена ВК в те времена была очень занятной.

Пустота, хаос, пыль, бессонница, фрагментарность, потерянность, бессмысленность, мельтешение, дефокусирование, дизбалансированность, дизориентация, дискомфорт

Только песня совсем не о том, как не ладил Сережа с формальными стандартизированными способами оценивания знаний на предмет соответствия образовательным программам.

Прага и НАУКА

Попал туда на конференцию FedCSIS, которая была занятнешей на многих уровнях. Очень интересный город, и очень интересные люди. Язык чем-то похож на украинский, особенно если научиться его нормально читать (незнакомое слово становится РЕЗКО узнаваемым если произнести его). А сами правила пронунсиэйшн абсолютно тривиальны, на второй день уже читал спокойно.

How are you? (formal)
Jak se máte? (yahk seh MAA-teh?)
Fine, thank you.
Dobře, děkuji.

В моем мире четко вырисовывается континуум белорусский – русский – украинский – польский – чешский, что географически тоже имеет смысл.

Жил в прекрасной квартирке чудесной знакомой, фотографии которой совесть не позволяет выложить, но она вероятно одна из самых уютных квартир, где я бывал.

Конференция была невероятной, очень много возможности общаться с интересными людьми и вообще общаться. Из основного, что я вынес — я внезапно могу выступать на публику, и очень терпимо это делать. Познакомился с очень широким количеством вещей “что вообще существует в мире”, и поставил больше галочек чем влезет в этот пост. И развлекательная программа конференции была тоже очень на высоте, как и еда.

You don’t want to mix champagne with orange juice, what kind of scientist are you?

Самое классное — это когда ты не знаешь, с кем ты вообще говоришь, и отлично спокойно болтаешь на тему каких-то общих интересов. Бокал вина отличный фон для разговоров с людьми, к которым боялся бы подойти “в реальной жизни”. Он тебе рассказывает про Австралию / азы фотографии / историю языков Востока / … и вам обоим искренне интересно говорить друг с другом, потом ты находишь его на линкд-ине, находишь другие профили, h-index и т.п., и понимаешь, что вообще должен был бы быть счастливым, что находился с ним в одной комнате.

Я учил все для того, чтоб писать свои статьи. От карате до молекулярной химии. Все это делалось умными людьми, которые местами творчески решали возникшие проблемы — и они часто близки к тем, с которыми сталкиваемся и мы. И эти ими придуманные подходы можно или использовать прямо в гиперэвристике/кибернетике/комп.лингвистике и написать об этом статью, или обобщить и использовать в гиперэвристике/кибернетике/комп.лингвистике и написать об этом статью, или понять что это все фигня и не может работать для твоих целей, и тоже написать об этом статью.

Разговоры, много-много разговоров, обо всем на свете, с очень многими. Как на самой конференции, так и по улицам Праги, так и в каких-то совершенно левых генделиках, ночью во дворе университета, греясь чаем с термоса. Ну и по классике, задаешь чуть более глубокие и опасно личные вопросы, чем ритуализированный условный процесс общения разрешал бы, переходите к более глубоким и личным темам, чем вы оба ожидали, и ты понимаешь, что около-научные мысли/контакты это далеко не самое важное и самое ценное, что ты вынесешь из этой конференции.

На счет науки вообще — тоже приятное чувство, что не святые горшки лепят. Ты понимаешь, что способен понять большинство из того, что там говорилось, и что твоя научная работа там была не самой последней по качеству (хотя конференция, как я понял, medium-tier все же, не рога-и-копыта). И — что около-научная работа это невероятно интересно, черт возьми. Четкое осознание, что конкретно мой тип искры и творчества отлично подходит для такого плана деятельности. Анализ предметных областей, синтез всякого очень разного, создание чего-то на их основе, оперирование абстракциями — да это же то, что у меня стабильно очень неплохо получалось, причем всегда. И т.к. речь идет об ИТ, мне не нужно договариваться на счет лабораторий и реактивов и т.п. Я невероятно рад, что туда попал и это все осознал. Я еще не встречал области деятельности, которая настолько подходит к тому, что я умею делать и что мне нравится делать.

В конце конференции, простившись со всеми, двигаешься домой — и на вокзале видишь, что автобус домой тупо отменили, не сообщив об этом тебе.

И понимаешь, что настало время для первого международного автостопа.

Идешь в магазин, покупаешь еду, открываешь Библию на телефоне, и садишься на автобус в пригород. Вторая часть будет об этом.

The Gospel of Turferqu; “Исследование мифотворчества у первобытных народов о Последнем дне с Особым упоминанием Текста Турфер’кв”

Пх’нглуи мглв’нафх Ктулху Турфер’кв вгах’нагл фхтагн

Кгм, да, так вот.

05/09

Соседка по столу:
— А я сегодня домой!
— Как, выписывают?!
— Нет, я во время прогулки. По-черному. Я просто живу в этом городе, мне недалеко. Запишу в журнал, что я пошла “посмотреть город”, хаха.

***

Часть особенности атмосферы тут — в том, что ты видишь, как людям на твоих глазах становится лучше. Когда ты тихо наблюдаешь за всеми, и замечаешь явный прогресс. В себе и других. Когда совсем норма — выписывают, поступает новый человек, он тоже начинает расти. Получается ты постоянно окружен “оздоровлением”. Это наверное как быть пузырьком углекислого газа в бутылке газировки.

***

Очень мило наблюдать за людьми вообще. В частности за женщинами — раза три заметил, что когда все потихоньку начинает идти на поправку, они опять начинают краситься.

***

“Спорт”:
— А теперь поднимаем одну ногу с шарика и тянем вввееееерх, за ней — вашу правую руку. Держим… и держим… и держим…. и опускаааааем.
— Кто вообще эти упражнения придумал?
— Я, только что.
— ….
— А что, страшно?

***

Послезавтра выписывают. Утром очень мило поболтал с директором заведения — железная женщина, вокруг которой аура власти и вокруг которой хочется говорить тихо — а лучше вообще не говорить и на глаза не попадаться. Я в жизни раньше с такого плана атмосферой власти и уверенности в себе не сталкивался. Она мне напоминает главную медсестру с “Кукушкиного гнезда” Кизи — та метафора контроллирования всех через провода. Вот тут ты просто вот кожей чувствуешь, как она контроллируют комнату, всех в ней, и тебя, почти неощутимыми движенииями и взглядами.

Ну хоть что-то похожее с “Кукушкиным гнездом” заметил, хах. А, ну да, и журнал, в котором все записывается.

***

За обедним столом, одна женщина мне, после моего стандартного жеста “подержать несколько секунд ладонь с выпрямленными пальцами”:
— Я тоже так всегда проверяю, дрожат ли руки.
И сделала то же самое.
И резко такая невероятная атмосфера взаимопонимания на несколько секунд, и так приятно и тепло на душе стало.
(Обычно этот жест принимают как проверку накрашенности ногтей или что-то подобное)

***
Терапевт:
— О, вас завтра выписывают?!
— Ага!
— А, ну всего хорошего! И больше никогда не возвращайтесь! (“Und kommen Sie nie wieder!“)

***

Удивительно количество взаимной мотивации и поддержки, которые звучат в этих стенах. “Держись, ты сможешь, все будет хорошо!” “Наверное, как-то увидимся еще, НЕ ЗДЕСЬ” и т.п.

***

— Запомни, ты не ДОЛЖЕН жить, ты не ДОЛЖЕН функционировать в обществе, ты вообще ничего никому не должен. Ты МОЖЕШЬ жить, и точка. Это не обязанность, никто на тебя извне не давит. Желаю тебе, чтоб ты понял, что это не обязанность, желаю, чтоб тебе самому искренне хотелось этого.


Все будет хорошо.

Город Фуртверк, спасибо, возвращаться не хочу, но это было по-своему классно.

Дневник Сэра Джона Фуртверка, эскв. // The Diaries of Sir John Furtwerk, esq.

Пт 28.

Давно не писал. Ровно 4 недели как я тут нахожусь.

***

Было чуть позже девяти вечера, дворик был почти пустым. Очень ярко светила луна. Я возвращался обратно.

Около входа я ее заметил. Она странно стояла, не в плане что совсем странно, просто иначе, чем я привык, что она стоит. Как человек с миопией в -5 диоптрий, я всегда обращаю внимание на походку и осанку, по ним проще узнать человека издали, чем по лицу, и увидев ее я сразу напрягся, что-то странно, что-то не так.

Я подошел, она стояла очень прямо и смотрела на меня расширенными зеницами.

— М., все хорошо?
— Ты только что гладил кошку.
— Да, я это часто делаю.
— Ты ее видел?
— Что?
— Кошку. Там.
— …да, видел и вижу, а что?
— Точно видишь?
— Да, я вижу кошку.
— А… а меня видишь?
— Что?
— Ты меня видишь?
— Да, я тебя вижу?
— Я тут?
— Да…
— Я существую? Ты уверен, что я тут есть, что я перед тобой стою? Точно?
— Я тебя вижу и слышу и с тобой говорю, могу с уверенностью сказать, что ты передо мной и что ты существуешь.
— Я точно есть?
— Да, ты точно есть. Все хорошо?
— Что?
— Ты себя хорошо чувствуешь, М.?
— Хорошо… чувствую? Что чувствую?
— Как я тебе могу помочь?
— Помоги мне пройти к Третей Станции.

Мы вошли в здание, она шла немного шатаясь и постоянно переспрашивая, существует ли она все еще и вижу ли я ее. Я ей открывал все двери и пытался, как мог, успокоить.

Было чуть позже девяти вечера, в это время все берут таблетки, которые нужно выпить перед сном. Я с ней подошел к медсестре. Медсестра начала искать таблетки, поздоровалась, и после неуверенного ответа М. внимательно глянула на нее.

— У вас очень красивое колье.
— Да…
— Я очень редко видела что-то настолько со вкусом сделанное. Это вы сами сделали? — Все тот же внимательный и изучающий, но не пристальный, не напрягающий взгляд.
— … нет. Это … моя … бабушка. Сделала.
Медсестра наклонилась и из-за прилавка достала еще одну таблетку, которую малозаметно подложила к остальными и высыпала все ей в руку. М., не глядя, выпила все залпом.
— Спокойной ночи!
— Да… спокойной ночи и вам…

Она на меня туманно посмотрела и улыбнулась и нетвердой походкой пошла в свою комнату.

А та черная-черная и невероятно толстая и круглая кошка всегда находится около этого здания. Подозреваю, что ее подкармливают много людей независимо друг от друга. О ней даже как-то в газете писали, эту кошку знают и любят и гладят все тут, и она явно наслаждается теплом и вниманием. Continue reading “Дневник Сэра Джона Фуртверка, эскв. // The Diaries of Sir John Furtwerk, esq.”

The Furtwerk Diaries // Фуртверкский Дневник. Часть первая.

In the middle of nothing you can say anything you want, посему даже не буду объяснять, откуда у блога появился еще один автор, со стилем настолько похожим на основного.

Все события и герои вымышлены. Любые совпадения с реально существующими личностями, городами, медикаментами, учреждениями здравоохранения Тюмени и т.п. совершенно случайны.


Continue reading “The Furtwerk Diaries // Фуртверкский Дневник. Часть первая.”

Лето 2015, Львов

Тільки тим, хто бував
На далеких войнах,
Ці слова про любов
Мало що говорять.
Ти повір, нам усім
Хочеться одного:
Щоби дощ не стихав
Безконечно довго.
(К.Москалець)

Внезапное воспоминание о Львове, летом 2015 года.

Я был в очень пролетарской забегаловке недалеко от центра, стоял около окна, пил кофе. (“Чай? Чаю у нас немає. Є сік, кава та горілка”). Кстати кофе пил там только я. По радио передавали погоду на Западной Украине, и я очень четко воспринимал конечность своей жизни и огромное значение этих последних месяцев перед отъездом. Осознание того, насколько важная каждая моя секунда жизни там, /той/ жизни. Как все меняется, как прошлое безвозвратно уходит в прошлое, и как очень важные воспоминания затираются. Continue reading “Лето 2015, Львов”

Мысли о демонах, Красоте, Абсолютной Реальности, Блейке; “Лейпцигская теория сознания”

Mara, I see you. (Buddha) 1http://blog.tarabrach.com/2015/08/inviting-mara-to-tea.html

“It is wonderful you demons came today.
You must come again tomorrow.
From time to time, we should converse.” (Milarepa) 2http://www.donshewey.com/2002_zine/demons.html

Who […] were run down by the drunken taxicabs of Absolute Reality (Ginsberg) 3From “Howl”: http://www.poetryfoundation.org/poem/179381

“Сережа, я тебе желаю в этом году пить со своими демонами чай, а не вино” (Л)

“Демоны связывают меня, садятся за мой стол, пьют мой чай, потом заканчивают и насилуют меня по очереди”

Drinking tea with the taxi drivers of Absolute Reality

Начать пост шестью эпиграфами это конечно сильно, но я чувствую его длина будет соответствовать.

“Пить чай со своими демонами” невероятно сильный образ, который отлично поддается интерпретациям и вариациям, что было мной использовано эти пару лет довольно часто. Принять их существование, не убегать от них, не отворачиваться от них, не пытаться делать вид, что их не существует. Пить чай со своими демонами, чтоб чувствовать свои отношения с ними, быть честными с ними и собой,решать возникшие проблемы, договариваться о сферах влияния, чертить/пересматривать эти грани когда старые утратили актуальность.

Красота

Now playing: Casta Diva (Norma)

Little Lamb, who made thee?
Dost thou know who made thee?
Gave thee life, and bid thee feed
By the stream and o’er the mead;
Gave thee clothing of delight,
Softest clothing, woolly, bright;
Gave thee such a tender voice,
Making all the vales rejoice?
(Blake) 4Fragment from “The Lamb”:  http://www.poetryloverspage.com/poets/blake/lamb.html

Последние пару лет стал обращать внимания на маленькие события, моменты, отрывки, которые самим своим существованием очень сильно впадают душу, в самом-самом положительном значении. Настолько, что я постоянно возвращался к мысли что, возможно, существует еще одна реальность, где все невероятно светло и прекрасно, которая местами попадает в нашу серую, нормальную и никакую. То, что может чувствоваться когда, например, смотришь на рассвет. В идеале с какой-то горы и на природе. Или стих Блейка выше, который не совсем об этом, но который в моем мире с этим очень связан. Гладить белую-белую шерсть маленького ягненка — сам акт чего-то невероятно светлого, чистого, ясного, идеального, незатуманенного, настолько, что это сложно вынести. Если ты способен чувствовать и видеть это, of course, а жизнь меня учит что сильно чувствовать или вообще чувствовать способны далеко не все.

Помню одну поездку в метро нехорошей зимой 2013 года. Я стоял и читал, передо мной на сидении была женщина лет 30 и ее дочка, той внешности, которую рисуют на конфетках и рекламах, лет пяти. У мамы в руках был большой букет цветов, у дочки — плюшевый кто-то. И они обе были очень красивыми и выглядели счастливыми. Очень счастливыми. Обе улыбались просто в воздух и почти светились изнутри, я почти видел ореол вокруг них. Я не знаю, что конкретно в них меня так зацепило, но зацепило просто до боли.

Continue reading “Мысли о демонах, Красоте, Абсолютной Реальности, Блейке; “Лейпцигская теория сознания””

Footnotes   [ + ]

1. http://blog.tarabrach.com/2015/08/inviting-mara-to-tea.html
2. http://www.donshewey.com/2002_zine/demons.html
3. From “Howl”: http://www.poetryfoundation.org/poem/179381
4. Fragment from “The Lamb”:  http://www.poetryloverspage.com/poets/blake/lamb.html

Программирование, матанализ, итоги первого курса, люди, институт-университет, буддизм, медитация

Итак.

Первый курс закончен.

Господи, какое же это отличное чувство.

Чисто традиционно это означает что настало время написать длинный пост  о смысле жизни и всем, что ассоциируется у меня с прошедшими временами.

Этот год дал мне очень много. Много интересных знакомств с классными людьми, много мыслей, много моментов, которые хочется вспоминать, много вещей, которые я для себя понял, много прокачаных скиллов, много прочитанной литературы. Для этого всего и существует жизнь, в принципе.

За этот год я чуть ли не впервые в жизни почувствовал себя на своем месте. Компьютеры и программирование действительно имеют какую-то свою особую красоту, которую я стал понимать только в последние пару месяцев. Сам процесс программирования активизирует участки мозгов в очень интересных способах. Я это чувствую, но не могу описать. А сам процесс (тут я не специалист, но просто хочу погадать) вполне соответствует тому, что Фромм называл “потребностью в транцинденции” — создание чего-то нового своими руками, и, что немаловажно, наблюдение за процессом создавания, и возможность сразу замечать результаты. То есть У тебя происходит какие-то движения в голове и мыслях, которые ты через клавиатуру передаешь в компьютер, программируя его на исполнение некоторой последовательности действий. Это же прекрасно.

И, если оставаться в теме программирования — я стал чувствовать нечто, что могу сформулировать только как “красота идеи”. В первую очередь это касается алгоримов, когда читаешь и чувствуешь очень остро “черт возьми, это же гениально, почему я до этого не додумался?”. Как когда ты смотришь на картину и в тебе включается какое-то эстетическое восприятие, так когда ты читаешь какой-то алгоритм, пытаешься вникнуть, потом в голове что-то щелкает, и ты его понимаешь, и ты начинаешь чувствовать огромное уважение к человеку, который смог такое придумать. Вот эта возможность наблюдать и поражаться красоте идеи, человеческой мысли до этого мне встречалась только в математике, но там это имело намного более абстрактный ит непрактический характер, тут же я могу запрограммировать это и использовать это практически, или просто поиграться с самой идеей.

Математики коснусь отдельно. Единственное, что мне стабильно нужно было в программировании из математики это дискретная математика и матрицы. Все. Остальное это зависит от того, что конкретно программируется, но не нужно для “программирования вообще”.

Я сдал матанализ, и чувствую какую-то пустоту в душе. Пустота и эйфория. Математика, в своей сути, до невозможности красивая наука — за этот год это осознал. То, как пересекаются разные области, как тот же детерминант, например, можно использовать для очень разных и далеких между собой вещей, как какие-то нити прослеживаются через всю известную мне математику, просто поражает. Очень налаженная система которая вся вместе взятая ИМЕЕТ СМЫСЛ, как ни посмотри на нее. Напрашиваются параллели “это само по себе не могло так плавно создаться, должна быть рука Творца, которая это все сделала” — но, насколько мне известно, математику создали люди. Хотя, вспоминая Библию и гематрию, и то, как те же математические константы одинаковые во всей Вселенной, начиная от числа пи и заканчивая, скажем, отношению диагонали куба к его площади, позволяет дать математике очень интересный оттенок какой-то трансциндентности, возможности использования ее для общения с какими-то внеземными цивилизациями или, скажем, Высшим разумом. Хах, могу вспомнить первую лекцию по матанализу в моей жизни и фразу преподавателя о том, что математику нам принесли инопланетяне, или фразу одного хорошего человека, преподавателя философии, о том, что математика — от Бога. Впрочем,  я не буду идти так далеко и вдаваться в такие крайности.

Первый курс разбудил во мне неведомые до того ресурсы — когда-то поспать 4.5 часа одну ночь в неделю было плохо, сейчас стабильный сон по два-три часа на протяжении всей недели с парочкой бессонных ночей и сутками без сна вообще это, к счастью, не рутина, но вполне приемлемый вариант. Это по своему печально.

И я в который раз понял безграничность возможностей мозга человека, и что все границы, которые мы на себя накладываем, *действительно* у нас в голове.

Стал относительно серьезно интересоваться буддизмом и всякими медитативными практиками. Буддизм меня привлекает тем же, чем могла бы привлекать математика — оно тупо имеет смысл. И мало что нужно брать на веру.

Я чувствую, как много мне дает медитация — даже не в плане покоя, а в плане какого-то другого понимания мира. За эти пару месяцев (просто как частный случай, у меня есть основания надеяться, что изменения касаются и более глубоких сторон души и мозгов) я стал очень четко и остро воспринимать 3Д-шность окружающего меня мира и всю его детализацию. Это сложно объяснить, и я понимаю что встреть я себя шестимесячной давности, я бы себе это не объяснил. Я ощущяю то, как я плыву по миру вокруг, как вокруг меня воздух, как летает полупрозрачный тополиный пух, который кидат тени на дорогу (до этого  в голове у меня отображался бы какое-то полуабстрактное понятие “тополиный пух”, я бы просто поставил галочку, что он типа есть в воздухе — и все). И я стал немного иначе воспринимать людей вокруг, и немного иначе относиться к самой сути того, что означает быть человеком — но это я даже не буду пытаться тут объяснить.

Вообще человек сам по себе прекрасен. Мнения, взгляды и знание каждого — уникальны и ценны. Человек способен создавать очень сложные и очень красивые системы вроде той же математики, но и поэзии (сейчас слушаю Monsters of Folk — “I am not carefree; I am free to care, I just never do”. Или “I fell in love with two identical twins, they lived 34 summers between the two of them, I gave one  my ego, one my id” — Господи, как же это прекрасно. Могу вспомнить и Есенина, и Пастернака (“Афиши, ниши, крыши, трубы”), Блока, но, кстати, и Москальця (“І може ця любов тебе і знищить? Я люблю тебе”)), просто прекрасные картины и так далее — и чем больше углубляешься во все это, тем большим уважением ты наполняешься к людям и окружающему тебя миру. Опять же, это все сложно описать.

Хах, даже не предполагал что внезапно так много напишется. И вообще очень давно сюда не писал, надо продолжать. Чувствую, это много мне дает.

Перечитаю утром, отредактирую, может какие-то нити смысла найду и может перефразирую все так, чтоб оно было менее напряженно как-то. Всегда интересно перечитывать написанное ночью

И что параллельно чувствую — за эти пару месяцев тишины я потерял способность нормально структурировать написанное. Перечитываю старые посты — они читаются намного легче и более как-то плавно, что ли?

В ближайшие пару дней напишу еще один длинный пост о планах на лето. В принципе у меня достаточно длинный простор для деятельности и самосовершенствования, а так же очень много свободного времени, внезапно.

Хах, жизнь мало отличается от лета, по сути. Предполагаю, что умирающие люди чувствуют себя по поводу жизни так, как среднестатистический студент или школьник чувствует себя по поводу лета в конце августа. Надо держать эту мысль в голове.

Євромайдан-2

Написав гарний пост в стані потоку свідомості про моє ставлення і біль і тремтячі руки до всього цього, пости під час потоку свідомості завжди гарні, так часто буває. Під час потоку свідомості, як це часто буває, не зберігав проміжні варіанти, точніше — не зберігав нічого взагалі. Як це нечасто буває, випадково закрив сторінку з текстом, вордпресс чомусь теж нічого не зберіг. Життя жорстоке.

Настрій і мозок реально пішли в нуль, останні пару годин хожу як зомбі, все з рук падає, про якийсь матан чи лаби по програмуванню навіть мова не йде. Я все ще не можу зрозуміти якого чорта все це так на мене впливає. А впливає сильніше, ніж я хотів би

Нагадую собі людину на крижині (“людина на крижині” — треба перечитати “Вечірній мед”, до речі), яка нічого не може зробити зі своєю ситуацією, а крижина тане. Я просто констатую те, як мій спокій, відносна раціональність, холодна кров та баланс просто рушаться на моїх очах. Я навіть не маю надії розібратися (написав слово правильно після п’яти опечаток — ну прекрасний показник) з тим, що коїться всередині. Читаю собі новини і відчуваю, що цього робити не варто

Мій світогляд, що “всі люди добрі”, продовжує теж рушитись, рожеві окуляри, які мені почали муляти після відео, де беркут б’є та скидає людину з воріт стадіону, зараз починають сильно жати з усіх боків.

Exactly.

Я розумію, що нічого не розумію в цьому житті, що люди дивні, що є багато добрих людей, поганих теж, що адекватних, сірих і пасивних переважна більшість.
Я зрозумів, що я не здатен зрозуміти відверту злість, дибілізм, та підлість і що я не маю відповідати своїй думці про себе як про людину, яка нормально до всіх ставиться, і, отже, я можу признатися собі у цьому. Виправдовувати всіх навколо — не кращий варіант.
Я розумію, що об’єктивності в цьому світі не існує, в новинах — в першу чергу. Хоча в думках і людях теж.
Я зрозумів, і в принципі соромно, що я цього не бачив раніше — істина таки одна, середньостатистичне між варіантами — не істина. Так само, компроміс між існуючими теоріями не стає істиною тільки тому, що всі більш-менш згодні. (Мені треба згадати, як я колись цікавився філософією і шукав істину заради істини — в цьому щось є, і кращі люди ніж я ставили собі ці питання, впевнений).

Я стомився від усього, від себе — у тому числі і в першу чергу.
Свідомість мутна, як дуже рідко до цього.
Світ сірий,  як дуже рідко до цього.
Життя безпросвітне, як дуже рідко до цього.

Забити на все я не можу. Спокійно сприймати — теж. Я маю право бути необ’єктивним, якщо мені так легше. Точніше — я маю право не обдумувати кожен феєрично дибільний кусок новин, що бачу.

У мене не вистачає сили все проаналізувати. Нормального джерела новин я так і не знайшов, беззаперечно я не можу нікому вірити. Хоча хотів би

Не мати інформації я не можу, пасивно читати не обдумуючи ≠ мати інформацію, сил обдумувати немає, дістало все.

Пишу це під час головного болю, тремтячими руками, в сліпу, але тим неправильним сліпим друком, який у мене був до тоавіож ллвал фвіоафжлоа

я себе просто ненавиджу періодично, людей навколо — теж. Я не знаю, куди діти весь мутний сірий алюмінієво-пильний електростатичний негатив, що зараз в мені. … як приймати ліки треба обережно, так і пости, які ніхто не читає, але від написання яких тобі легше, треба писати від початку і до кінця. Те, що перша частина втрачена, вибило мене з колії і катарсису і потоку свідомості, якщо раніше я був на дошці для серфу і мене тягнув човен, зараз я тягну поїзд по рельсах

постійно відредаговую into oblivion всі мати, які сюди пишу непомітно для себе

… 🙁

а взагалі треба шукати інші шляхи для очистки душі. Якщо написання довгих постів себя исчерпало, може є ще варіанти. Малюнки, вірші? Треба спасатись, в останній час напівдепресивні стани типу цього приходять все частіше і частіше, і щоразу важче і важче

Євромайдан

Четверта з чимось ночі, котра ніч проведена моніторячи Твітер, ВК,  трансляції.

Один з планів на канікули — нормально відіспатися після екзаменів. Ха-ха.

З Тві: В Україні почали діяти закони 16 січня http://bit.ly/1dSIGVj  #новини #новости #закони #ТСН

Життя дивне. Я живу в дивній країні, зараз, чи не вперше в житті, відчуваю це. Дивній не в сенсі оціночного сприйняття, а саме дивній, абсолютно інакшій від будь-якої іншої.

Почуття у мене зараз вкрай хаотичні та складні. Навколо відбуваються речі ніби з якоїсь антиутопії. Влада прийняла надзвичайно тисячадев’ятсотвісімдесятчетверті закони ПІДНЯТТЯМ РУК, студентів залякують люди, найняті владою, яка теоретично має захищати наші права та свободи, людей просто так б’ють на вулиці, з вулиці ж просто викрадають, машини швидкої допомоги відвозять людей до міліції, у центрі міста літають коктейлі Молотова та стоять барикади, дзвонять дзвони (як у Середньовіччі, під час нападу ворога), добре відомі мені місця зараз перегорожені згорівшими автобусами міліції з графіті про революцію, на автобусах — люди з прапорами України та УПА, священики стоять між Беркутом та мітингувальниками та стараються запобігти ескалації конфлікту, хтось старається порозумітися з беркутівцями, по Києву їздять машини, які ловлять Тітушок, найнятих владою (така самоорганізація людей в лиці небезпеки, що йде від влади, просто прекрасна), знайома з Карпенко-Карого описує жахи, свідками яких вона є, в метро по запаху диму зразу відчувається, хто з місця подій, імпровізовані барабани відбивають чіткий ритм по всій площі Грушевського, періодично щось вибухає, за двісті метрів — на сцені (вже п’ять годин як нелегальної!) співають про любов, жінки з медичної служби в протигазах біля лінії вогню пояснюють надзвичайно мальовничої зовнішності діду, що йому треба пити молока…

З Тві: #ЄвроМайдан 04:51 На #Грушевського бійці спецпідрозділів знову почали стріляти по людях на барикадах та кидати газові гранати.

Помічаю, як настрої серед протестувальників все менш і менш мирні (щодо настроїв влади я можу лише гадати), люди все частіше говорять про те, що вони готові померти там, про те, що Беркут і тітушки — виродки, яких не варто жаліти, бо вони не жаліють нас. У мене таке відчуття, що всі навколо і все навколо поступово втрачає глузд, все котиться в маразм, сюрреалізм, антиутопію, хаос, муть, морок…

З Тві: “Щойно на моїх очах був оглушений i впав волонтер медслужби. Гумова куля влючила у шолом на головi.
Протестувальники говорять про снайпера з гум кулями, який на зайняв позиц на буд лiсах.”

Зі свого боку, я відчуваю себе безсилим. Що пару днів буваю на Майдані, швидше для очищення совісті перед собою, купляю бінти та ліки зі списку найбільш потрібних, відношу їх туди, спостерігаю за всім навколо. При мені жінка здала 400 грн. в кошик “на потреби Майдану”, якась бабуся посипала сіллю підхід до вул. Грушевського, сіль вона явно купила сама і зробила це чисто зі своєї ініціативи. Допоміг якійсь бабусі переступити через калюжу під барикадами. Хтось мені допоміг залізти на слизьку гірку з лівого боку другої лінії барикад з автобусів. Що далі? Згадую бабусю, яка на початку хотіла дати груші зі свого саду, ще до першого розгону Майдану, як всі тоді відмовилися їх взяти, згадую того батька й сина з прапорами УПА на плечах, як вони дискутували з вкрай прорадянсько налаштованою працівницею музею, згадую, як не банально, світло в очах людей як на початку, так і зараз, але не між двома періодами, коли опозиція там була і активно політизувала все, що відбувається. Найщиріший Майдан був на початку та триває зараз.

Для себе зрозумів, що варто було б піти на якісь курси першої медичної допомоги, коли все це закінчиться, та записатися на щось пов’язане з самозахистом, для свого комфорту, в цьому світі знати хоча б бази не завадить.

Допомогти по суті я нічим реально не можу, дуже боляче це усвідомлювати. Останні пару ночей спати теж не можу.

Сьогодні чи не вперше в житті щиро побажав смерті виродкам, які били того хлопця на воротах до напівсмерті, показали палець камери і скинули його вниз, цього вечора він помер.

Потихеньку забиваю на свої повні ідеалізму погляди, що “всі люди добрі”, — це далеко не так. Світ повен недобрих людей, просто мені пощастило не стикатися з ними або вчасно припиняти з ними спілкування. Я штучно створював собі комфортні умови і боронив свою душу та психіку від негативу, але попри всі мої старання його не помічати і не бачити, зло в цьому світі є. Але справедливості такі більше. Попри те, що остання теж лише частина тих моїх рожевих окулярів, які сьогодні раптово стали муляти мені на носі та заважати бачити реальну картину.

З Тві: “05:55 На #Грушевського поки стабілізувалось, тільки “беркутівці” продовжують стріляти в людей.”

Читаю “Белую Гвардию” Булгакова, дуже в тему до ситуації зараз.

З Тві: Огнестрел в голову, первый убитый. Медпункт на Грушевского. Подтверждено. #євромайдан

Згадую всіх знайомих, що зараз там. Ні, сенсу спати цієї ночі вже немає.

“помолюсь тихонько / за твою судьбу” — просто мантра останніх місяців і особливо цих кількох днів

Другий пост номер три

Знову ж таки, продовжуючи класну традицію.

Цей пост пишу в ніч з першого на друге, але суть від того не міняється, сподіваюсь.

Рік був класним.

Як я писав першого нуль першого тринадцятого, новий рік – це справді шанс передивитися, що ти робив за рік, проаналізувати все, і щось змінити в собі. Той самий “Знак свыше”.

Зараз у мене є широченне поле для ретроспективи, яке включає, в першу чергу, цей блоґ, але не обмежується ним. Люди мого покоління залишають велику кількість інформації, за яку можна “зачепитися” і згадувати себе і свій стан душі коли вона створювалась. От наприклад та сама стіна ВК, чи повідомлення з “зірочкою” (у мене з березня таких назбиралося 1140).

Що я можу сказати? Загалом, я задоволений. Чисто в ім’я науки/мистецтва/цікавості, цього року старався покращити себе як особистість. Просто щоб щось робити. І зараз перечитую блоґ і бачу, що все те, що я робив за рік, було результативним. В першу чергу – дії, направлениі на розширення зони свого комфорту, і які паралельно давали мені досвід, розширювали кругозір (думав, що русизм, став шукати власне українське слово, але виявляється українською воно теж є, можливо, русизм тільки якщо у значенні “видноколо”?) і , чи не головне, робили життя цікавішим, таким чином спасаючи мене від сіростідепресіїпустоти.

Цього року справи з концентрацією трошки покращилися, але питання залишається чи не найактуальнішим. В цьому блозі багато інфи та посилань на цю тему, не буду тут писати уп’яте про це. Цього року основним словом, яке регулюватиме мої дії в плані продуктивності, буде unitasking. Ще мені буде потрібно перечитати ось це і не фанатіти занадто від нього. “Creativity comes from applying things you learn in other fields to the field you work in.”

Я почав і перестав писати вірші. Але якась творчість таки пробудилася в мені. Можливо є сенс не давати їй заснути. Періодично перекладати вірші чи куски тексту, мені це не зашкодить. (Ха, до речі, було б цікаво перекласти “Howl” українською!)

З’явилися ось такі напівбезумні ночі.

Три ключові події цього року в плані “професійного розвитку”, якщо це можна так назвати, — МАН, всі чотири етапи, Intel ISEF, і вступ до КПІ.

Мої плани на літо півроку тому – багато ідей про те, що робити з моїм вільним часом. Перечитати і обдумати.

По суті, я цього року остаточно забив на комп’ютери, хоча вони мене продовжують цікавити. Аж жаль якось. Думаю, варто було б почати поглиблюватися в це все знову — не тільки програмування, а і Лінукс, і інформаційна безпека, і просто цікаві речі. Поле для діяльності просто величезне, і воно дуже розвиває логіку, терпіння, problem solving skills. Треба поновити давно забуті контакти в цій області і знову почати спілкуватися з людьми, які можуть мене чомусь навчити. Я зараз розумію зі скількома надзвичайно крутими людьми я тоді спілкувався і не цінив цього. … зараз я теж багатьох недооцінюю, я впевнений. Я став сприймати всі блага, які мені дає доля, як належне, це дуже дуже погано. Не треба втрачати відчуття вдячності до.. світу, чи що. “Бога” я тут не напишу.

Щодо людей – цього року хочу робити акцент на спілкування саме вживу, якщо маю змогу це робити з цією конкретною людиною.

(Мені дуже не подобається присмак підтексту того, як я став мислити про спілкування та людей, не можу нічого з цим зробити, на жаль.)

New year resolutions for 2014: (ін ноу пертік’юлар оде)

  1. Рости над собою.
  2. Тримати стандарти, які я вимагаю від себе і від людей, з якими спілкуюсь, на висоті, і самому слідувати ним. Не допускати в собі подвійних стандартів до себе і інших. Ніколи.
  3. Мати чисту совість, відповідати перед собою за свої вчинки і думки.
  4. Стати відповідальнішим.
  5. Цінувати свій час, казати “ні”.
  6. Не витрачати і так коротке життя на пусті речі.
  7. Краще їсти, нормально спати (>6 годин, від семи з половиною в ідеалі. Але й не більше).
  8. Quality > Quantity
  9. Щодня читати >20 сторінок літератури
  10. Займатися спортом. (Конкретно: як мінімум зарядка вранці + бігати? + ну і пари ФП)
  11. Вчитися.
  12. Лягати спати рано, якщо немає причин цього не робити.

З більш абстрактного:

  • Читати більше, читати нормальну літературу, осмислювати її і отримувати від неї максимум задоволення і користі
  • Перестати мислити з парадигми “отримати для себе користь/задоволення/.. і так далі”
  • Вищі стандарти до себе. Забити на середнє статистичне і на те, що роблять і думають всі.
  • Медитувати, practice mindfulness
  • Писати матеріальні паперові листи людям.
  • Постійний аналіз себе, думок, вчинків.
  • (Без фанатизму)
  • Навчання: вчитися. Обдумувати те, що читаю, старатися його використати в житті
  • Знайомитися з цікавими людьми
  • Не боятися відсутності спілкування
  • Ні в якому разі не допускати залежності від людей (як взагалі, так і особистостей конкретно)
  • Отримувати задоволення від життя. 🙂

Не хочу сказати, що я цього року починаю нове життя, але є багато речей, які мені у собі не подобаються. Треба з цим щось робити, і я вірю в свою здатність це робити.

Мені цей пост не подобається, відверто не подобається. Переписати якось більш конкретно та з іншим вибором слів.

І взагалі треба критичним оком передивитися цей блоґ – мені здається я скотився до писання виключно про свій внутрішній світ і того, що мені в ньому не подобається. Якби я вів щоденник, то такі сторінки мене б дуже насторожили. Але цей блоґ по суті і є щоденником. Блін. Подумати над цим.

Далі. Ось це має потенціал.

Цікавитися нехарактерною мені музикою. Читати, слухати, дивитися фільми.

Брати у участь в подіях, які відбуваються в моєму місці — а тут щось постійно відбувається. Літературні вечори, галереї, музеї, виставки, події під відкритим небом і так далі.

Ходити по Місту, по затишним і атмосферним місцям, шукати їх, знаходити, запам’ятовувати.

Це все виглядає як нагромадження хаосу. Швидше за все через те, що зараз друга ночі (якого чорта я не сплю?!) і хоча я в стані нормально писати текст, навіть відносно грамотно, структура та стрункість думок і мисленних конструкцій і “attention span” при написанні текстів (я не знаю, чи є таке поняття в психології, має бути) у мене зараз зовсім інша.

Можливо писати цей пост зараз було помилкою? Помічаю, що якщо я неправильно формулюю для себе думку з самого початку, вона втрачається, або як мінімум втрачає свою красу і привабливість. І звідси цей пост міг негативно вплинути на мене.

Дочекатися нормального настрою, перечитати, переписати нормально, стараючись в той самий час не заглиблюватися в ці думки, написані під час не дуже доброго стану душі, щоб не повернутися у нього і таким чином не втратити ці думки.

З Новим Роком.

//http://www.reddit.com/r/ProjectEnrichment/comments/m4wlh/w11_suggestion_watch_a_ted_talk_everyday/

// http://www.reddit.com/r/announcements/comments/me5e9/american_censorship_day_stand_up_for/c30c7il

Підсумки 2013 року

Продовжуючи на мій погляд дуже приємну традицію:

Досягнення року: Нормально склав ЗНО і поступив у КПІ
Подія року: Євромайдан
Настрій року: Хаотично-натхненно-багатогранній
Зустріч року: Багато цікавих людей, з КПІ але не тільки. Intel ISEF, МАН
Геморой року: ЗНО, як і писав що писатиму сюди, рік тому. 🙂
Країна року: Україна
Місто року: Київ (якщо перше це чисто тому, що немає що писати, то “місто року” – Київ, тому що це справді так. Продовжую дуже любити його)
Слово року: Вступ
Подорож року: Не можу нічого виділити
Веб-сервіс року: Вольфрам Альфа тримає свої позиції.
Колір року: Темно-сіро-синій
Запах року: Зеленого чаю
Новина року: http://vstup.info/2013/174/i2013i174p88732.html ^^ Блін, щасливі але стресові спогади
Ржач року: Щось стовідсотково зв’язане з політикою.
Книга року: “В Дорозі” (Джек Керуак) або “Морфій” (Булгаков)
Фільм року: “Все про Лілі Чоу Чоу”, “Амелі”
DJ року: DimamoN
Пісня року: по версії Ластика, Ice Cube – “It was a good day”, Висоцький – “На Большом Каретном” або  “Oh my dear Ukraine”  Костя Москальця. По моїй власній — його ж “Рання рана любов” або “Банька по белому” Висоцького.  2pac – “Ghost”, ДДТ – “Ларек (Бородино)” у цьому виконанні. Але це все відносно, чесно.
Жах року: див. “Подія Року”. В першу чергу – ставлення влади до народу. Мене дивує те, що це мене все ще дивує. З особистого – четвертий етап МАН
Заклад року: “Здоровенькі Були” та “Пузата Хата”
Напій року: Чай.
Їжа року: Соломка, як і минулого року. Круасани, печеньки. Spaghetti al pesto.
Транспорт року: Метро – це вічне.
Бренд року: Євромайдан, знову ж таки
Антилюдина року: пусто як і минулого року, з тієї ж причини.
Мрія Ціль на наступний рік: Утриматись в КПІ. А взагалі, поки вакансія відкрита. Навчитися швидкочитанню, прочитати Біблію?

Побажання собі на 2013 рік: Знайти баланс в цьому житті. Баланс, стабільність, постійність. Прибрати хаос (той, що у поганому сенсі цього слова).

</ЗНО>

Останнє ЗНО написано, судячи з усього, досить непогано, думаю, що робити далі з моїм життям.

Сижу, п’ю чай, читаю Булгакова перед сном. Ніби прості речі, але саме зараз отримую нереальне задоволення від них. Давно не мав змоги спокійно сидіти і щось читати, не думаючи про проблеми, знаючи, що маю повне право це робити.

Це прекрасне відчуття, коли моя совість абсолютно чиста. Я знаю, що зробив все, від мене залежне, воно принесло результати, віра в людство та справедливість ще вища, ніж зазвичай, а життя — прекрасне.

ЗНО

ФІЗИКА, 2 теми / поділка (20 поділок):

[▒▒▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░] [~30%]

МАТЕМ:

[▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒░░░░] [~85%]

УКР.МОВ:

[▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒░░░░] [~80%]

УКР.ЛІТ:

[▒▒▒▒▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░] [~45%]

20/06. Написавши три ЗНО з чотирьох і згадавши про цю табличку, офіційно і формально забиваю на неї. Звеху — стан на 12/05, його і збережемо для історії.

Ніч

Динаміка руху по колу, 23, хакери, кофе, вища міра покарання, робота сторонніх сил, Sunlight through the trees in summer // endless masquerading, бАйдУже, шістдесяті, кофе, чай, кофе, ЗНО, кофе, кофе, кінетична енергія, чорнОзЕм, друга ночі, конституція, Дега, подвійні наголоси, дон’т стоп белівін’ – холд он ту зет фіііліііінг, стрітлайт піпл, лівін’ ждаст то файнд емоушн, зелена миля, Computerspione aus Hannover enttarnt, 02:40, Сталінград, E una storia che ha per luogo // Parigi, nell’anno del Signore // 1482, Ренуан, Моне, Тіло у просторі, потік свідомості, кофе, кофе, кофе, кофе, кофе.

Початок віршика про ніч + різні думки

Всі ночі прекрасні, завжди це так було
Вночі усе тихше, усе спокійніше
Пакетиків чаю тим краще, чим більше
Людей з вулиць ніби нічним вітром здуло

До п’ятої ранку сидіти – не спати
Навколо себе відчувати обривки
Думок, фраз, ідей, алегорій, уривки
своїх і чужих снів, і скинути ґрати

Ця музика тиха, ці дивні думки
У голові ясність криштальна та спокій
Як тихий оазиз в пустелі широкій
Скрізь – морок, а біля тебЕ світлячки

Написано позавчора вночі, хочу дописати з чіткішим смислом, зараз розпливчато якось.

Давно сюди не писав (півтора місяці, рекорд), часу бракує, на жаль. Було б непогано доробити цю тему для блогу, в кінці кінців, прибрати кнопочки ВК і :hover для картинок, перемістити меню зліва трошки правіше, додати кнопочки вперед/назад та сторінки, зробити массовий бекап сайту, розібратися з доменом та імейлами, прив’язаними до нього та хостингу.

Взагалі, як для першої Вордпресс-теми, досить непогано – мені, в усякому разі, подобається, що буває нечасто. Передає настрій та атмосферу, які я хотів вкласти в цей мій куточок Інтернету, просто ідеально. In the middle of nothing you can say anything you want. Especially if you have a dark lonely corner of the Internet to feed your thoughts into.

Добра всім, over and out

Магазин Використаних Слів

Ця ніч моя, тільки моя. Без всяких ТОП-10, ідіотських реклам, Боже, я не хочу чути жодної реклами — цієї ночі я забарикадуюсь в радіо і визволю голоси. Так, ви знаєте, ці голоси, вночі, американців, “Зіс іс Беррі Кохен, фром зе Кей Ем Бі” — о другій ночі, серед пустелі, я можу говорити все що спадає на думку.

Потім звонять ті дивні люди, психи, несповна розуму, які тобі розказують найдивніші речі. А ще є завжди той, хто хоче тебе вбити. Був би не проти.

— Доброго дня, хто це?
— Привіт, Беррі.
— Ні, я не Беррі, це сон, голоса, вночі, в Америці…
— Слухай мене уважно, Беррі. Я чув ти питав чому місяць цієї ночі такий яскравий. Я вчений Хьюстонського Університету, вивчаю земну орбіту, сьогодні мені позвонив колега якого я не чув кілька місяців. Він сказав, що Земля перестала крутитися… А Сонце, Сонце поміняло свою орбіту… не знаю чи ти розумієш про що я, Беррі…
— Я тобі ще раз кажу, що я не Беррі. Але ти продовжуй марити, потім дай нам знати.

(далі буде. Це переклад фрагменту реклами концерту декого Маттео Сетті, по сюжету — остання ніч одного діджея в ефірі, звідки я вкрав думку “In the middle of nothing you can say anything you want”, було варто згадати. І в цьому блозі в останній час не вистачало нонсенсу, вирішив це виправити).

Петрівка

Після олімпіади по графіці поїхав на Петрівку за папкою для креслення.

Повернувся з журналом ШО, “Клич Ктулху” Лавкрафта, “Денс Денс Денс” Харукі Муракамі, “Танґо Смерті” Вінничука, та збірником Бальзака. Страшенно задоволений.

“Клич Ктулху” коштував 20 грн. За 21 грн. можна купити один Роял Чіз з беконом, півтора дабл Чізбургера, або три класичних Чізбургера (цікаво чому всі ціни кратні семи?).

Сижу, п’ю чай, читаю Лавкрафта, думаю про духовні й матеріальні цінності, та про те, наскільки приємніше витратити 20 гривень на щось більш вічне ніж три Чізбургера.

Now Playing: ДДТ – Суббота. Ленинград

І взагалі, саундтрек сьогоднішньої суботи: