Три історії про автостоп

1. Львів-Тернопіль

Now playing: «Penn Sardin» de madame Claude Michel (grève des Sardinières, Douarnenez 1924)

Виїзд зі Львову, в сторону Тернополя, літо 2014. Зупинився маленький мікроавтобус. Всередині чотири чоловіка, років 25-35.

— Хто ви, куди їдете?
— Ми православні християни, нас об’єднав Бог. Живемо і працюємо у Німеччині, зараз їдемо додому.

Сів, поїхали.

Водій:
— Хлопці, а я вам росказував притчу про сіяча?
— Так, раз вісім.
— Нічого, гарна притча, ось…  як тебе звати, до речі? Ваня? Добре. Іван не чув, хай послухає. Так от, …

Дуже приємно, коли таки знайшов попутку, впізнавати по дорозі окремі машини, які не зупинилися, і обганяти їх.

До речі їх машина була одна з найбільш убитих, які я бачив в житті. Частина панелі укравління трималась за допомогою скотчу, а внутрішньої сторони дверей справа від мене не було взагалі. Але атмосфера була в основному тихою, приємною, спокійною та затишною.

— Ніщо не вчить життю так, як Біблія. Рік тому до мене раптово вночі, третя десь, приїхав друг. Я не чекав його, тому у мене дома не було хліба. Але як приймати друга, коли на столі немає хліба? Тому я пішов до сусіда. Я до нього довго стукав, він не відповідав. Потім встав, мене послав і знову пішов. Але у Біблії написано — стукайте і вам відчинять. Тому я продовжив стукати. І що ти думаєш? Через пару хвилин він мені відкрив і дав хліба!

Їхали далі. Дух пустоти, свободи і ностальгії. Вони всі жили в Німеччині 5 років, і поверталися до України вперше за той період, і їм було рідним і цікавим абсолютно все. Тоді ж вони мені росказали про свою традицію слухати “Океан Ельзи – Я їду додому” при перетині кордону. Включили голосно знову. За вікном степ.

Той. хто був за рулем, росказав мені, що хлопець на задньому сидінні працює в якомусь фітнес-центрі. Сам він займався підробкою документів, не уточнив яких. Не пригадую, що робив третій, але теж щось дуже мутне, на рівні підробки документів. Я запитав про четвертого (він спав зверху), всі дуже явно промовчали, я вирішив що насправді не дуже хочу знати.

Зупинились коло священного джерела по дорозі, на жаль не згадаю назву. Зупинились, розтягнулись, вийшли, набрали звідти святої води. Повернулись до машини всі крім водія. Вирішили його почекати. Пройшло хвилин 10.

— Ну добре. Петро, піди глянь, що він там робить.

Петро відійшов, повернувся:
— Молиться.
— А, ну хай.

Прошло ще хвилин 10. Петро знову пішов, повернувся хитаючи головою.
— Що там?
— Витирає пил з ікон.
— Ох, це на довго…

Через хвилин 20 всі знову зібралися і поїхали далі. Вже коло Тернополя я став свідком однієї прекрасної сцени.

— Вася!
— Що?
— Воно знову відвалилося!
— Ну бля!

Я на першому сидінні справа, водій зліва від мене. Він тримаючи коліном руль, не зменшуючи швидкості (але знову ж таки, дорога пуста, навколо — степ…), ВІДКРИВАЄ СВОЇ ДВЕРІ, ДІСТАЄ СКОТЧ, ВИСУВАЄТЬСЯ І ЩОСЬ ПІДКЛЕЮЄ З ЗОВНІШНЬОЇ СТОРОНИ МАШИНИ. Потім закриває двері, відкладає скотч, їде далі.

Вони мене залишили на кільцевій м.Тернопіль, я зловив машину з дуже милою сім’єю яка мене довезла до іншого боку кільцевої, і звідти продовжив свою дорогу.

2. Прага-Краков

(Можна умовно вважати продовженням цього посту.)

Now playing: Ben Folds & Regina Spektor – You don’t know me.

(to be continued…)

Підсумки 2017

Вже шостий раз пишу постик у цьому форматі. Одна з улюблених традицій, пов’язаних з цим блогом.

Now playing: “The Bells of Notre Dame”.

Досягнення року: опублікував першу нормальну індексовану наукову роботу! І побував на першій в житті серйозній міжнародній науковій конференції!
Подія року: 34c3 and FedCSIS 2017!
Настрій року: Спроби встати з ліжку, до якого ти прив’язаний
Зустріч року: Людина, з якою я кілька годин говорив про науку, комп.лінгвістику та меланхолію всередині колишньої будівлі для очищення стічних вод в центрі Праги
Геморой року: Моя дипломна робота
Країна року: Чехія
Місто року: Прага/Гент

Solvet sæclum in favilla
Dies iræ, dies illa

Слово року: Bitcoin
Подорож року: Прага, та автостоп додому.
Веб-сервіс року: http://www.onlinetimer.ru/
Колір року: Чорний.
Запах року: “Home is where the water tastes normal” — так само про запах квартир, який відчуваю зразу. Так от, запах квартири в Укр та запах гуртожитку.
Новина року: “We are glad to inform you that your paper Title: Automatized Generation of Alphabets of Symbols has been ACCEPTED as a SHORT PAPER.”
Книга року:Never eat alone“, “The defining decade
Фільм року: Casablanca!

The bell tower, perhaps. And who knows? Our Lord works in mysterious ways.
Even this foul creature may Yet prove one day to be Of use to me

Пісня року: La boheme, Leinen los, volle Fahrt Santiano, БУРШТИН, Гудбай Америка, Я хочу быть с тобой, Там шли два брата, Когда мы были на войне, ось цей запис афтерпаті Захара Мая, Эй ухнем, Go west, Piano man, Песня про дурачка.
Жах року:
Заклад року: Ярослава, Living room, та обидві столовки 7 корпусу НТУ “КПІ” ім.Сікорського (ха.)
Напій року: Чай все ще тримає позиції. + Швеппс, який допомагає від нудоти в дорозі краще ніж будь-що.
Їжа року: Курині відбивні після спортзалу та молочно-творожно-бананові шейки!
Транспорт року: Flixbus
Бренд року:
Антилюдина року:
МріяЦіль на наступний рік:  Опублікувати кілька НОРМАЛЬНИХ наукових робіт, замутити штук 5 маленьких недо-стартапів для passive income, та знайти фіксовану роботу.

Побажання собі на 2013 2014 2015 2016 2017 2018 рік: 

Здоров’я, спорт, харчування та сон як пріоритет, і щоб це мені допомогло прибрати туман. Рости у професіональному плані — Python, comp.linguistics, genetic algorithms. Буддизм і медитація “для душі”, і більше читати саме художньої літератури. Навчитися більш системно використовувати записи та нотатки, щоб покрити явні дефіцити моєї пам’яті.

Не боятися.

Life is a big glowing burning white piece of paper, and you can do with it whatever you want. (c) almost-Kerouac.

Risk, make errors, fail, start again.

Non abbiate paura.

Це буде моїм найкращим роком.

(У)

Подоріжжя від Праги до Лемберґу — часть 1.

Продолжая многовековые традиции отсылок на все что угодно в названиях постов, сегодня у нас вьетнамский синдром флешбеки (достает очки, сосредоточенно листает какую-то тяжелую книгу) психопатологи́ческие репережива́ния или непроизвольные рецидивирующие воспоминания безособові повні односкладні речення з недоконаними дієсловами першої дієвідміни, вони кругом!!! по ЗНО и Панасу Мирному. Если вы сдавали не ЗНО, а ЕГЭ, можете вспомнить свое отличное произведение и тоже половить приятных воспоминаний.

Кстати о них, листая свою старую страничку ВК, нашел вот:

Цей рік завершився. Найважчий рік
З короткого життя, що прожив я
Забутий, стертий, втрачений навік
І не жалкую зА ним аж ніяк

Раммштайн в навушниках, у крові — кофеїн
Читання хрестоматій у метро
Наявність цілі у житті моїм
В кінці кінців закінчилось воно

Лежу, дивлюсь у стелю, друга ночі
Та сама стеля, ті ж червоні очі
Але я впевнений: ілюзія, лишень

Світогляд кудись дівся, звідкісь взявся
Я помінявся, світ теж помінявся
Сонечко встане, і почнеться новий день

(с) Я, ніч з 31/07 по 01/08 2013р.

iFTlAFaWdK4

И я отлично помню это состояние души. Когда есть что-то в обозримом будущем, на что ты бросаешь вообще все свои силы и всю свою энергию, а потом миссия выполнена, и все, и ты опять лицом к лицу с пустотой и свободой воли, от которых отвык и которые тебя почти пугают.

Вообще надо серьезно пособирать все мелочные стихи и переводы тех времен, ведь тьма их. Когда сублимируешь все нервы и ад в творчество, то творчества много и у тебя все хорошо. Мне даже как-то не хватает этой остроты видения всего, чувствования всего, сбалансированности и одновременно внутренней треснутости и дисгармонии, такой себе очень своеобразной экзистенциальной остроты и напряжения. Если вернуться в 11 класс мой, то прожил бы его вероятно ровно так же.

Моя стена ВК в те времена была очень занятной.

Пустота, хаос, пыль, бессонница, фрагментарность, потерянность, бессмысленность, мельтешение, дефокусирование, дизбалансированность, дизориентация, дискомфорт

Только песня совсем не о том, как не ладил Сережа с формальными стандартизированными способами оценивания знаний на предмет соответствия образовательным программам.

Прага и НАУКА

Попал туда на конференцию FedCSIS, которая была занятнешей на многих уровнях. Очень интересный город, и очень интересные люди. Язык чем-то похож на украинский, особенно если научиться его нормально читать (незнакомое слово становится РЕЗКО узнаваемым если произнести его). А сами правила пронунсиэйшн абсолютно тривиальны, на второй день уже читал спокойно.

How are you? (formal)
Jak se máte? (yahk seh MAA-teh?)
Fine, thank you.
Dobře, děkuji.

В моем мире четко вырисовывается континуум белорусский – русский – украинский – польский – чешский, что географически тоже имеет смысл.

Жил в прекрасной квартирке чудесной знакомой, фотографии которой совесть не позволяет выложить, но она вероятно одна из самых уютных квартир, где я бывал.

Конференция была невероятной, очень много возможности общаться с интересными людьми и вообще общаться. Из основного, что я вынес — я внезапно могу выступать на публику, и очень терпимо это делать. Познакомился с очень широким количеством вещей “что вообще существует в мире”, и поставил больше галочек чем влезет в этот пост. И развлекательная программа конференции была тоже очень на высоте, как и еда.

You don’t want to mix champagne with orange juice, what kind of scientist are you?

Самое классное — это когда ты не знаешь, с кем ты вообще говоришь, и отлично спокойно болтаешь на тему каких-то общих интересов. Бокал вина отличный фон для разговоров с людьми, к которым боялся бы подойти “в реальной жизни”. Он тебе рассказывает про Австралию / азы фотографии / историю языков Востока / … и вам обоим искренне интересно говорить друг с другом, потом ты находишь его на линкд-ине, находишь другие профили, h-index и т.п., и понимаешь, что вообще должен был бы быть счастливым, что находился с ним в одной комнате.

Я учил все для того, чтоб писать свои статьи. От карате до молекулярной химии. Все это делалось умными людьми, которые местами творчески решали возникшие проблемы — и они часто близки к тем, с которыми сталкиваемся и мы. И эти ими придуманные подходы можно или использовать прямо в гиперэвристике/кибернетике/комп.лингвистике и написать об этом статью, или обобщить и использовать в гиперэвристике/кибернетике/комп.лингвистике и написать об этом статью, или понять что это все фигня и не может работать для твоих целей, и тоже написать об этом статью.

Разговоры, много-много разговоров, обо всем на свете, с очень многими. Как на самой конференции, так и по улицам Праги, так и в каких-то совершенно левых генделиках, ночью во дворе университета, греясь чаем с термоса. Ну и по классике, задаешь чуть более глубокие и опасно личные вопросы, чем ритуализированный условный процесс общения разрешал бы, переходите к более глубоким и личным темам, чем вы оба ожидали, и ты понимаешь, что около-научные мысли/контакты это далеко не самое важное и самое ценное, что ты вынесешь из этой конференции.

На счет науки вообще — тоже приятное чувство, что не святые горшки лепят. Ты понимаешь, что способен понять большинство из того, что там говорилось, и что твоя научная работа там была не самой последней по качеству (хотя конференция, как я понял, medium-tier все же, не рога-и-копыта). И — что около-научная работа это невероятно интересно, черт возьми. Четкое осознание, что конкретно мой тип искры и творчества отлично подходит для такого плана деятельности. Анализ предметных областей, синтез всякого очень разного, создание чего-то на их основе, оперирование абстракциями — да это же то, что у меня стабильно очень неплохо получалось, причем всегда. И т.к. речь идет об ИТ, мне не нужно договариваться на счет лабораторий и реактивов и т.п. Я невероятно рад, что туда попал и это все осознал. Я еще не встречал области деятельности, которая настолько подходит к тому, что я умею делать и что мне нравится делать.

В конце конференции, простившись со всеми, двигаешься домой — и на вокзале видишь, что автобус домой тупо отменили, не сообщив об этом тебе.

И понимаешь, что настало время для первого международного автостопа.

Идешь в магазин, покупаешь еду, открываешь Библию на телефоне, и садишься на автобус в пригород. Вторая часть будет об этом.

A translation of “Переведіть мене через майдан”/”Переведи меня через майдан”

Please, would you help me crossing the Maidan?

the last wish of the old kobzar1Blind street musicians playing the Kobza, a Ukrainian folk music instrument, for our purposes kobzar=lirnyk=banduryst

“Please, would you help me crossing the Maidan3For now “city square”; More about the connotations of this word, as I see them, further down
To the far side, there is a field,  I reckon
The bees hum quietly, a little piece of heaven
Please, would you help me crossing the Maidan

Please, would you help me crossing the Maidan
Where there’s laughter, fighting, feasts and food on shelves 2“shelves” almost makes me cry, but the third line is perfect, haven’t found any other normal rhyme….
Where no one hears, neither me nor themselves
Please, would you help me crossing the Maidan

Please, would you help me crossing the Maidan
There cries a woman; in the past we were together 4 Formerly “we’ve been together” but this would imply they are /still/ together
Now I’ll walk past, won’t even recognize her
Please, would you help me crossing the Maidan

Please, would you help me crossing the Maidan
With pain, regrets and love, still not forgotten
Here I’ve been brave, and here I have been rotten 5 sounds too much like passive and therefore weird, but whatever
Please, would you help me crossing the Maidan

Please, would you help me crossing the Maidan
The drunken clouds, they seem to touch my arm 6Adding meaning that was not there, but “Maidan” is hard to rhyme with anything. I also can see something like “Where drunken clouds are floating in the trees”
Now it’s my son who sings on the Maidan
Please, would you help me crossing the Maidan 7 Four identical rhymes – it’s a feature! increasing the DRAMA and stuff

Please, help…” The Maidan took him in
and led him by the hand,  and he kept walking
As he fell dead, right in the Maidan center
Not knowing there was no field anymore

Continue reading “A translation of “Переведіть мене через майдан”/”Переведи меня через майдан””

Footnotes   [ + ]

1. Blind street musicians playing the Kobza, a Ukrainian folk music instrument, for our purposes kobzar=lirnyk=banduryst
2. “shelves” almost makes me cry, but the third line is perfect, haven’t found any other normal rhyme….
3. For now “city square”; More about the connotations of this word, as I see them, further down
4. Formerly “we’ve been together” but this would imply they are /still/ together
5. sounds too much like passive and therefore weird, but whatever
6. Adding meaning that was not there, but “Maidan” is hard to rhyme with anything. I also can see something like “Where drunken clouds are floating in the trees”
7. Four identical rhymes – it’s a feature! increasing the DRAMA and stuff

2016-2017

Сочельник.

Очень четко знаю, что сегодня буду листать отрывок “Книги Книг” Алексея Александрова про Классика, Янку и Лева, вероятно еще “Ночь перед Рождеством” Гоголя. Еще по традиции где-то там затесается “A Christmas Carol in Prose, Being a Ghost-Story of Christmas”. В этом же ассоциативном ряду “Вий” 1967 года, надо таки посмотреть его.

Нужно со всех сил не дать жизни скатиться в однообразие, нужно своими силами по-максимуму генерировать атмосферу. Религии, традиции, около-тоталитарные строи умеют это делать отлично, надо без особых комплексов оттуда черпать мысли. Сюди ж думки Костя Москальця про ритуали. (Останні три дні перечитую “Келію Чайної Троянди”, згадую мій 11 клас, повертаюсь до того стану душі. Ех.)

Некоторые книги стоит действительно перечитывать как способ focusing on what you want to grow.

И вообще, eсли праздника нет,то без этой жизни можно обойтись.

Итак.

Now playing: A fairytale of New York

“You were handsome!” “You were pretty
Queen of New York City”
When the band finished playing
They howled out for more
Sinatra was swinging
All the drunks, they were singing
We kissed on a corner
Then danced through the night

2016 был очередным невероятно интересным годом. Много чего понято, много чего пережитого (но не излишне много, далеко не такой треш как 2015), но, не особо много чего сделано. Воспринимаю его его как год около-паузы подготовки к намного более активному году.

(Любимое исполнение второй любимой рождественской песни).

А ще:

Нова радість стааа-ааа-лааа
Яка не буваа-лааа
Над вертепом зірка ясна
На весь світ засіяяяя-лаа.

І взагалі:

Але кожен по-своєму
Ми дійдем до Вифлеє-ее-мууу

Це мав бути пост про те, яким я хочу, щоб був 2017 рік, але хай це буде абстрактно-різдвяно-новорічним постом.

Вершини в снігу
Світяться навіть уночі
Різдво.
(Ватанабе Тацуо) 1As quoted here, my translation.

З Різдвом. Цей рік буде прекрасним.

 

Footnotes   [ + ]

1. As quoted here, my translation.

Підсумки 2016

Невже цьому 5 років, Боже мій…

Пишу ці рядки 31/12/2016, в Мюнхенському аеропорту за годинку до початку посадки.
UPD: Політ  Мюнхен->Варшава був дуже милим. В літаку крутять тихі джазові новорічні пісні через public announcement system, всі посміхаються, стюардеси ходять і роздають цукерки, пілот теж у явно чудовому настрої і дуже-дуже багато балакає ні про що. Чи не вперше за ці пару тижнів відчув ту саму атмосферу. До 2017 року менше ніж півдоби. Продовжую писати у аеропорту ім. Шопена у Варшаві у затишній кафешці

Now playing: “Нанэ цоха” та ця чудова пісня без відомої мені назви з “Табор уходит в небо”.

Досягнення року: почав напів-серйозно займатися здоров’ям, долаючи тонни бюрократичних перешкод
Подія року: 33C3, про це буде окремий пост!
Настрій року: Перечікування дощу, виход з мертвої петлі
Зустріч року: Я версії $дата-10 року народження
Геморой року: хай будуть ті самі бюрократичні перешкоди, а так відносно тихий рік без очевидних великих стресів
Країна року: Україна
Місто року: Фуртверк!
Слово року: Melancholy
Подорож року: Гамбург і ця надзвичайно довга дорога додому
Веб-сервіс року: http://pchr8.net (сам себе не похвалиш, …)
Колір року: #184e7b
Запах року: Арома-лампи, композиції “ясный ум” та масло ладану; приємний дим чергової інкарнації моєї воскової свічки після тушіння
Новина року: див. “Жах року”.

Оставь ее, баро, погубит она тебя и никто не сможет тебя спасти из беды, даже я не смогу. Оставь ее, баро, она же ведьма! 1http://cinematext.ru/movie/tabor-uhodit-v-nebo-1976/?page=4 

Книга року: Die Biographie über Steve Jobs; To kill a mockingbird; Wir Kinder from Bahnhof Zoo; Sophies Welt; The autobiography of Benjamin Franklin
Фільм року: “Табор уходит в небо”
Пісня року: Крематорий – Мусорный ветер; “Табор уходит в небо” Каспийского Груза;
Жах року: Trump&Brexit
Заклад року: JB @ München + столовка у Школі
Напій року: Чай — вкотре.
Їжа року: Заморожена піца; Kinder County; заморожені булочки, які zum Fertigbacken
Транспорт року: Benz Express, рейс Київ-Лейпциг-Київ
Бренд року:
Антилюдина року: так класно, що хвилин 5 думаю над цим. Можливо таки рухаюсь у правильному напрямку у житті
МріяЦіль на наступний рік:  Закінчити КПІ, активно вчитись і вирішити, що мені потрібно в житті (в тому числі в плані магістратури). Отримувати нормальні оцінки, щоб спростити вибір магістратури. Знайти стимулюючу роботу.

Побажання собі на 2013 2014 2015 2016 2017 рік: 

Хм. По-максимуму стабілізуватись, дуже-дуже класно спати, гарно харчуватися, тримати себе в найкращій можливій формі, займатися спортом, не давати моху рости і ставати теплим і затишним. Я дуже непогано собі уявляю, що саме робити, щоб прибрати туман з голови — ну от саме це все і робити. Почати активно creating value, мутити масштабність рівня 7-9 класу. Вчитися caring about things знову, чисто вольовим зусиллям цікавитися всім, поки воно не стане більш-менш звичкою.

(У)

Footnotes   [ + ]

Ні Бога, ні пана, ні кухні, ні церкви

В который раз внезапно вспомнилась молодость и творчество. Творчество вообще было лейтмотивом молодости, просто рисование, комп. графика в Блендере, векторная графика, Фотошоп, и вообще много-много-много всякого-всякого-всякого.

Вспомнил свой старый (~10 класс) так и не начатый вебкомикс и решил нарисовать одного персонажа оттуда, оказалось, что, внезапно, все еще могу рисовать 🙂 И Inkscape не поменялся, в отличии от Блендера.

Screenshot - 06252016 - 02:05:53 AM

Continue reading “Ні Бога, ні пана, ні кухні, ні церкви”

Підсумки 2015 року.

Вчетверте. Все ж таки, залишається однією з моїх улюблених традицій.

Now playing: Ноль – Человек и кошка; Miles Davis – Flamenco Sketches.

Досягнення року: “И предал я сердце мое тому, чтобы исследовать и испытать мудростью все, что делается под солнцем”. Я не знав, що в мені може бути стільки open-mindedness та небажання судити людей навколо.
Подія року: Переїзд в далеку країну з дивними людьми
Настрій року: Минулого року це було “после меня хоть потоп”, цього — воно ж, тільки у масштабах, які я не вважав можливими взагалі рік тому. +  Самоаналіз, рефлексія, дереалізація, пустота. + Братбратанбратішка.
Зустріч року: Мій сивий друг вечірній.
Геморой року: Сам я собі стабільно створюю більше проблем ніж будь-хто зовні
Країна року: Україна.
Місто року: Мерзбург, хоча я його і не сильно люблю.
Слово року: Сюрреальність
Подорож року: Зима 2015. Нічого мене не змінило більше тої подорожі.
Веб-сервіс року: Quora!
Колір року: всі теплі відтінки
Запах року: Ароматичних паличок, Dhoop’a, моєї воскової свічки.
Новина року: “Sehr geehrte xxx, yyy, zzz, wir freuen uns Ihnen mitteilen zu können, dass Sie die Prüfung bestanden haben und wir Sie zum Studium an unsere Hochschule einladen möchten.”
Книга року: Екклезіаст
Фільм року: Dead Man + The Seventh Seal
Пісня року: Händel – “Sarabande”
Жах року: Війна та те, що мені стало комфортно не спілкуватися з багатьма людьми з Росією. Це не норма.
Заклад року: Столовка сьомого корпусу НТУУ “КПІ”, Ярославна на Золотих Воротах.
Напій року: Чай — це вічне, цього року – з доданням .. всього. І, окремою позицією, вино.
Їжа року: Паста
Транспорт року: Машини, які розвозять хліб по маленьких селах навколо Батурина о четвертій годині ранку, і Укрзалізниця.
Бренд року:  Навіть якось соромно згадувати Коблево
Антилюдина року: В конкретно моєму житті тримає свої позиції стабільно та сама людина. ВВП і т.п. як минулого року — суєта суєт і до /мого/ року стосунку не має.
Мрія  на наступний рік:  Працювати над собою, своїми знаннями та розвитком своєї особистості як норма і база, а не лише коли відчуття вини мене заставить. О, і ще, точно, прибрати вину з мого життя.

Побажання собі на 2013 2014 2015 2016 рік: Прибрати достатньо фільтрів, блоків, туманностей в моїй голові, щоб повернутися до тих рівнів, які вважаю істинно моїми. Розвиватися як особистість темпами десь так 5-6 років тому. Звільнити весь потенціал та неймовірні ресурси, які є у мене всередині, і які показуються лише періодично при правильніх фазах Місяця та багатьох інших співпадіннях, або хоча б навчитися довільним чином отримувати доступ до тих  ресурсів, коли вони мені потрібні. Жити так, щоб відчуття вини про те, що я нічого не роблю, хоча міг би, відпустило. Мати більший attention span та більше сили волі, і взагалі краще себе контролювати, а не як зараз. Пити зі своїми демонами чай, і бути з ними в таких стосунках, щоб я міг з ними домовлятися про області впливу. Мати чисту совість. Познайомитися зі стимулюючими людьми, і взагалі мати стільки ж екстраординарних та великих людей в М. як я мав/ю в Місті.

Файне місто Мерзбург

Now playing: Астор Пьяццола: Времена Года – Весна

Навіть не знаю,  звідки почати.

Поїздка в автобусі відбулася набагато приємніше та легше,  ніж я очікував. Познайомився з німецьким водієм фури,  який мені розказав,  що обожнює Україну,  бо там багато гір і гарні люди,  а також сказав,  що німці досить часто обманюють,  і щоб я не сильно довіряв будь-кому старше 20 років. Дякую, пам’ятатимемо.

Мерзбург о п’ятій ранку зустрів мене так:
IMAG1595
Кімната гуртожитку:
IMAG1597IMAG1596

Continue reading “Файне місто Мерзбург”

Західно-Український Щоденник — Івано-Франківськ. Частина перша.

We were somewhere around Barstow on the edge of the desert when the drugs began to take hold. I remember saying something like “I feel a bit lightheaded; maybe you should drive…” And suddenly there was a terrible roar all around us and the sky was full of what looked like huge bats, all swooping and screeching and diving around the car, which was going about a hundred miles an hour with the top down to Las Vegas. And a voice was screaming: “Holy Jesus! What are these goddamn animals?” — Hunter S. Thompson

Початок

Думка про поїзку з’явилася дуже стихійно, була забута, потім з’явилася знову. Взагалі, поїздка планувалася тільки у Львів. Потягом туди, три дні там, потягом назад. Листаю діалог ВК тих часів. Посилання на якісь хостели, номери потягів, “Стоит думать обо всем: транспорт, место, даты, вещи, планы…”, відео “Євротур – Братислава”, таке.
Далі, за пару днів до від’їзду, за чаєм на кухні квартири десятого поверху, плани різко почали ставати все менш і менш чіткими, і у плані подорожі, намальованному на вікні, почали з’являтися такі назви як Ужгород, Івано-Франківськ, Нетішин, Тернопіль, вікна покрилися картами, блок-схемами, якимись розрахунками… Дуже приблизно накидали плани, забронювали хостел в ІФ та у Львові (бронював обидва під час останніх акордів на той час ще незакритої сесії, в рідному універі, на колінці, як зараз пригадую), та вирішили подивитись, що з того буде.

Continue reading “Західно-Український Щоденник — Івано-Франківськ. Частина перша.”

Підсумки 2014 року

Вже втрете 🙂

Досягнення року: Зрозумів, how much room for growth I have; також — пару раз дуже глобально не побоявся змінити статус кво в декількох важливих областях мого життя.
Подія року: Євромайдан, знову. + Західфест, Гогольфест
Настрій року: Послє мєня хоть потоп
Зустріч року: М., Т., В.?
Геморой року: Сесії; Квартирный вопрос; сто перша заповідь
Країна року: Україна
Місто року: Львів.
Слово року:
Подорож року: автостопом до Львову та назад та повернення цілим та неушкодженим
Веб-сервіс року: http://rozklad.kpi.ua; http://tomato-timer.com
Колір року: сірий, жовтий
Запах року: спаленої гуми
Новина року:
Ржач року: ущемление русскоязычного населения в восточных областях Украины
Книга року: Карол Чапек, “Рассказы”
Фільм року:
DJ року: –
Пісня року: Вій – “Йшов я небом”; Сумка не колёсах – “В комбинезоне”; Tom Morello – “Stray bullets”; Таганка; А.Непомнящий “Автостопная” и “Растаманское лето”; Modest Mouse “The good times are killing me”; “Avanti ragazzi di Buda”; Ляпис – “Воины света” //так як цього року з ластиком не склалося, критеріями відбору був пошук в повідомленнях ВК по словам “подсел”, “(блестящая||офигенная) (песня||композиция)”
Жах року: див. “Подія Року”. Рівно як і рік тому.
Заклад року: Хмм.  Хай буде “Living Room”@Контрактова
Напій року: Чай.
Їжа року: Паста, пельмені/вареники, пюре.
Транспорт року: Метро + попутки
Бренд року:  –
Антилюдина року: Владимир Владимирович
Мрія  на наступний рік: Вакансія поки відкрита.

Побажання собі на 2013 2014 2015 рік: Більше вчитися та більше приділяти увагу тому, “що в мене не можна відібрати” (привіт, Сенека.), жити простіше, з меншою кількістю деталей в усьому, downshifting, simple living, minimalism; Задовольнятися простим та вічним. Для щастя треба справді дуже небагато.

Євромайдан-2

Написав гарний пост в стані потоку свідомості про моє ставлення і біль і тремтячі руки до всього цього, пости під час потоку свідомості завжди гарні, так часто буває. Під час потоку свідомості, як це часто буває, не зберігав проміжні варіанти, точніше — не зберігав нічого взагалі. Як це нечасто буває, випадково закрив сторінку з текстом, вордпресс чомусь теж нічого не зберіг. Життя жорстоке.

Настрій і мозок реально пішли в нуль, останні пару годин хожу як зомбі, все з рук падає, про якийсь матан чи лаби по програмуванню навіть мова не йде. Я все ще не можу зрозуміти якого чорта все це так на мене впливає. А впливає сильніше, ніж я хотів би

Нагадую собі людину на крижині (“людина на крижині” — треба перечитати “Вечірній мед”, до речі), яка нічого не може зробити зі своєю ситуацією, а крижина тане. Я просто констатую те, як мій спокій, відносна раціональність, холодна кров та баланс просто рушаться на моїх очах. Я навіть не маю надії розібратися (написав слово правильно після п’яти опечаток — ну прекрасний показник) з тим, що коїться всередині. Читаю собі новини і відчуваю, що цього робити не варто

Мій світогляд, що “всі люди добрі”, продовжує теж рушитись, рожеві окуляри, які мені почали муляти після відео, де беркут б’є та скидає людину з воріт стадіону, зараз починають сильно жати з усіх боків.

Exactly.

Я розумію, що нічого не розумію в цьому житті, що люди дивні, що є багато добрих людей, поганих теж, що адекватних, сірих і пасивних переважна більшість.
Я зрозумів, що я не здатен зрозуміти відверту злість, дибілізм, та підлість і що я не маю відповідати своїй думці про себе як про людину, яка нормально до всіх ставиться, і, отже, я можу признатися собі у цьому. Виправдовувати всіх навколо — не кращий варіант.
Я розумію, що об’єктивності в цьому світі не існує, в новинах — в першу чергу. Хоча в думках і людях теж.
Я зрозумів, і в принципі соромно, що я цього не бачив раніше — істина таки одна, середньостатистичне між варіантами — не істина. Так само, компроміс між існуючими теоріями не стає істиною тільки тому, що всі більш-менш згодні. (Мені треба згадати, як я колись цікавився філософією і шукав істину заради істини — в цьому щось є, і кращі люди ніж я ставили собі ці питання, впевнений).

Я стомився від усього, від себе — у тому числі і в першу чергу.
Свідомість мутна, як дуже рідко до цього.
Світ сірий,  як дуже рідко до цього.
Життя безпросвітне, як дуже рідко до цього.

Забити на все я не можу. Спокійно сприймати — теж. Я маю право бути необ’єктивним, якщо мені так легше. Точніше — я маю право не обдумувати кожен феєрично дибільний кусок новин, що бачу.

У мене не вистачає сили все проаналізувати. Нормального джерела новин я так і не знайшов, беззаперечно я не можу нікому вірити. Хоча хотів би

Не мати інформації я не можу, пасивно читати не обдумуючи ≠ мати інформацію, сил обдумувати немає, дістало все.

Пишу це під час головного болю, тремтячими руками, в сліпу, але тим неправильним сліпим друком, який у мене був до тоавіож ллвал фвіоафжлоа

я себе просто ненавиджу періодично, людей навколо — теж. Я не знаю, куди діти весь мутний сірий алюмінієво-пильний електростатичний негатив, що зараз в мені. … як приймати ліки треба обережно, так і пости, які ніхто не читає, але від написання яких тобі легше, треба писати від початку і до кінця. Те, що перша частина втрачена, вибило мене з колії і катарсису і потоку свідомості, якщо раніше я був на дошці для серфу і мене тягнув човен, зараз я тягну поїзд по рельсах

постійно відредаговую into oblivion всі мати, які сюди пишу непомітно для себе

… 🙁

а взагалі треба шукати інші шляхи для очистки душі. Якщо написання довгих постів себя исчерпало, може є ще варіанти. Малюнки, вірші? Треба спасатись, в останній час напівдепресивні стани типу цього приходять все частіше і частіше, і щоразу важче і важче

Євромайдан

Четверта з чимось ночі, котра ніч проведена моніторячи Твітер, ВК,  трансляції.

Один з планів на канікули — нормально відіспатися після екзаменів. Ха-ха.

З Тві: В Україні почали діяти закони 16 січня http://bit.ly/1dSIGVj  #новини #новости #закони #ТСН

Життя дивне. Я живу в дивній країні, зараз, чи не вперше в житті, відчуваю це. Дивній не в сенсі оціночного сприйняття, а саме дивній, абсолютно інакшій від будь-якої іншої.

Почуття у мене зараз вкрай хаотичні та складні. Навколо відбуваються речі ніби з якоїсь антиутопії. Влада прийняла надзвичайно тисячадев’ятсотвісімдесятчетверті закони ПІДНЯТТЯМ РУК, студентів залякують люди, найняті владою, яка теоретично має захищати наші права та свободи, людей просто так б’ють на вулиці, з вулиці ж просто викрадають, машини швидкої допомоги відвозять людей до міліції, у центрі міста літають коктейлі Молотова та стоять барикади, дзвонять дзвони (як у Середньовіччі, під час нападу ворога), добре відомі мені місця зараз перегорожені згорівшими автобусами міліції з графіті про революцію, на автобусах — люди з прапорами України та УПА, священики стоять між Беркутом та мітингувальниками та стараються запобігти ескалації конфлікту, хтось старається порозумітися з беркутівцями, по Києву їздять машини, які ловлять Тітушок, найнятих владою (така самоорганізація людей в лиці небезпеки, що йде від влади, просто прекрасна), знайома з Карпенко-Карого описує жахи, свідками яких вона є, в метро по запаху диму зразу відчувається, хто з місця подій, імпровізовані барабани відбивають чіткий ритм по всій площі Грушевського, періодично щось вибухає, за двісті метрів — на сцені (вже п’ять годин як нелегальної!) співають про любов, жінки з медичної служби в протигазах біля лінії вогню пояснюють надзвичайно мальовничої зовнішності діду, що йому треба пити молока…

З Тві: #ЄвроМайдан 04:51 На #Грушевського бійці спецпідрозділів знову почали стріляти по людях на барикадах та кидати газові гранати.

Помічаю, як настрої серед протестувальників все менш і менш мирні (щодо настроїв влади я можу лише гадати), люди все частіше говорять про те, що вони готові померти там, про те, що Беркут і тітушки — виродки, яких не варто жаліти, бо вони не жаліють нас. У мене таке відчуття, що всі навколо і все навколо поступово втрачає глузд, все котиться в маразм, сюрреалізм, антиутопію, хаос, муть, морок…

З Тві: “Щойно на моїх очах був оглушений i впав волонтер медслужби. Гумова куля влючила у шолом на головi.
Протестувальники говорять про снайпера з гум кулями, який на зайняв позиц на буд лiсах.”

Зі свого боку, я відчуваю себе безсилим. Що пару днів буваю на Майдані, швидше для очищення совісті перед собою, купляю бінти та ліки зі списку найбільш потрібних, відношу їх туди, спостерігаю за всім навколо. При мені жінка здала 400 грн. в кошик “на потреби Майдану”, якась бабуся посипала сіллю підхід до вул. Грушевського, сіль вона явно купила сама і зробила це чисто зі своєї ініціативи. Допоміг якійсь бабусі переступити через калюжу під барикадами. Хтось мені допоміг залізти на слизьку гірку з лівого боку другої лінії барикад з автобусів. Що далі? Згадую бабусю, яка на початку хотіла дати груші зі свого саду, ще до першого розгону Майдану, як всі тоді відмовилися їх взяти, згадую того батька й сина з прапорами УПА на плечах, як вони дискутували з вкрай прорадянсько налаштованою працівницею музею, згадую, як не банально, світло в очах людей як на початку, так і зараз, але не між двома періодами, коли опозиція там була і активно політизувала все, що відбувається. Найщиріший Майдан був на початку та триває зараз.

Для себе зрозумів, що варто було б піти на якісь курси першої медичної допомоги, коли все це закінчиться, та записатися на щось пов’язане з самозахистом, для свого комфорту, в цьому світі знати хоча б бази не завадить.

Допомогти по суті я нічим реально не можу, дуже боляче це усвідомлювати. Останні пару ночей спати теж не можу.

Сьогодні чи не вперше в житті щиро побажав смерті виродкам, які били того хлопця на воротах до напівсмерті, показали палець камери і скинули його вниз, цього вечора він помер.

Потихеньку забиваю на свої повні ідеалізму погляди, що “всі люди добрі”, — це далеко не так. Світ повен недобрих людей, просто мені пощастило не стикатися з ними або вчасно припиняти з ними спілкування. Я штучно створював собі комфортні умови і боронив свою душу та психіку від негативу, але попри всі мої старання його не помічати і не бачити, зло в цьому світі є. Але справедливості такі більше. Попри те, що остання теж лише частина тих моїх рожевих окулярів, які сьогодні раптово стали муляти мені на носі та заважати бачити реальну картину.

З Тві: “05:55 На #Грушевського поки стабілізувалось, тільки “беркутівці” продовжують стріляти в людей.”

Читаю “Белую Гвардию” Булгакова, дуже в тему до ситуації зараз.

З Тві: Огнестрел в голову, первый убитый. Медпункт на Грушевского. Подтверждено. #євромайдан

Згадую всіх знайомих, що зараз там. Ні, сенсу спати цієї ночі вже немає.

“помолюсь тихонько / за твою судьбу” — просто мантра останніх місяців і особливо цих кількох днів

Другий пост номер три

Знову ж таки, продовжуючи класну традицію.

Цей пост пишу в ніч з першого на друге, але суть від того не міняється, сподіваюсь.

Рік був класним.

Як я писав першого нуль першого тринадцятого, новий рік – це справді шанс передивитися, що ти робив за рік, проаналізувати все, і щось змінити в собі. Той самий “Знак свыше”.

Зараз у мене є широченне поле для ретроспективи, яке включає, в першу чергу, цей блоґ, але не обмежується ним. Люди мого покоління залишають велику кількість інформації, за яку можна “зачепитися” і згадувати себе і свій стан душі коли вона створювалась. От наприклад та сама стіна ВК, чи повідомлення з “зірочкою” (у мене з березня таких назбиралося 1140).

Що я можу сказати? Загалом, я задоволений. Чисто в ім’я науки/мистецтва/цікавості, цього року старався покращити себе як особистість. Просто щоб щось робити. І зараз перечитую блоґ і бачу, що все те, що я робив за рік, було результативним. В першу чергу – дії, направлениі на розширення зони свого комфорту, і які паралельно давали мені досвід, розширювали кругозір (думав, що русизм, став шукати власне українське слово, але виявляється українською воно теж є, можливо, русизм тільки якщо у значенні “видноколо”?) і , чи не головне, робили життя цікавішим, таким чином спасаючи мене від сіростідепресіїпустоти.

Цього року справи з концентрацією трошки покращилися, але питання залишається чи не найактуальнішим. В цьому блозі багато інфи та посилань на цю тему, не буду тут писати уп’яте про це. Цього року основним словом, яке регулюватиме мої дії в плані продуктивності, буде unitasking. Ще мені буде потрібно перечитати ось це і не фанатіти занадто від нього. “Creativity comes from applying things you learn in other fields to the field you work in.”

Я почав і перестав писати вірші. Але якась творчість таки пробудилася в мені. Можливо є сенс не давати їй заснути. Періодично перекладати вірші чи куски тексту, мені це не зашкодить. (Ха, до речі, було б цікаво перекласти “Howl” українською!)

З’явилися ось такі напівбезумні ночі.

Три ключові події цього року в плані “професійного розвитку”, якщо це можна так назвати, — МАН, всі чотири етапи, Intel ISEF, і вступ до КПІ.

Мої плани на літо півроку тому – багато ідей про те, що робити з моїм вільним часом. Перечитати і обдумати.

По суті, я цього року остаточно забив на комп’ютери, хоча вони мене продовжують цікавити. Аж жаль якось. Думаю, варто було б почати поглиблюватися в це все знову — не тільки програмування, а і Лінукс, і інформаційна безпека, і просто цікаві речі. Поле для діяльності просто величезне, і воно дуже розвиває логіку, терпіння, problem solving skills. Треба поновити давно забуті контакти в цій області і знову почати спілкуватися з людьми, які можуть мене чомусь навчити. Я зараз розумію зі скількома надзвичайно крутими людьми я тоді спілкувався і не цінив цього. … зараз я теж багатьох недооцінюю, я впевнений. Я став сприймати всі блага, які мені дає доля, як належне, це дуже дуже погано. Не треба втрачати відчуття вдячності до.. світу, чи що. “Бога” я тут не напишу.

Щодо людей – цього року хочу робити акцент на спілкування саме вживу, якщо маю змогу це робити з цією конкретною людиною.

(Мені дуже не подобається присмак підтексту того, як я став мислити про спілкування та людей, не можу нічого з цим зробити, на жаль.)

New year resolutions for 2014: (ін ноу пертік’юлар оде)

  1. Рости над собою.
  2. Тримати стандарти, які я вимагаю від себе і від людей, з якими спілкуюсь, на висоті, і самому слідувати ним. Не допускати в собі подвійних стандартів до себе і інших. Ніколи.
  3. Мати чисту совість, відповідати перед собою за свої вчинки і думки.
  4. Стати відповідальнішим.
  5. Цінувати свій час, казати “ні”.
  6. Не витрачати і так коротке життя на пусті речі.
  7. Краще їсти, нормально спати (>6 годин, від семи з половиною в ідеалі. Але й не більше).
  8. Quality > Quantity
  9. Щодня читати >20 сторінок літератури
  10. Займатися спортом. (Конкретно: як мінімум зарядка вранці + бігати? + ну і пари ФП)
  11. Вчитися.
  12. Лягати спати рано, якщо немає причин цього не робити.

З більш абстрактного:

  • Читати більше, читати нормальну літературу, осмислювати її і отримувати від неї максимум задоволення і користі
  • Перестати мислити з парадигми “отримати для себе користь/задоволення/.. і так далі”
  • Вищі стандарти до себе. Забити на середнє статистичне і на те, що роблять і думають всі.
  • Медитувати, practice mindfulness
  • Писати матеріальні паперові листи людям.
  • Постійний аналіз себе, думок, вчинків.
  • (Без фанатизму)
  • Навчання: вчитися. Обдумувати те, що читаю, старатися його використати в житті
  • Знайомитися з цікавими людьми
  • Не боятися відсутності спілкування
  • Ні в якому разі не допускати залежності від людей (як взагалі, так і особистостей конкретно)
  • Отримувати задоволення від життя. 🙂

Не хочу сказати, що я цього року починаю нове життя, але є багато речей, які мені у собі не подобаються. Треба з цим щось робити, і я вірю в свою здатність це робити.

Мені цей пост не подобається, відверто не подобається. Переписати якось більш конкретно та з іншим вибором слів.

І взагалі треба критичним оком передивитися цей блоґ – мені здається я скотився до писання виключно про свій внутрішній світ і того, що мені в ньому не подобається. Якби я вів щоденник, то такі сторінки мене б дуже насторожили. Але цей блоґ по суті і є щоденником. Блін. Подумати над цим.

Далі. Ось це має потенціал.

Цікавитися нехарактерною мені музикою. Читати, слухати, дивитися фільми.

Брати у участь в подіях, які відбуваються в моєму місці — а тут щось постійно відбувається. Літературні вечори, галереї, музеї, виставки, події під відкритим небом і так далі.

Ходити по Місту, по затишним і атмосферним місцям, шукати їх, знаходити, запам’ятовувати.

Це все виглядає як нагромадження хаосу. Швидше за все через те, що зараз друга ночі (якого чорта я не сплю?!) і хоча я в стані нормально писати текст, навіть відносно грамотно, структура та стрункість думок і мисленних конструкцій і “attention span” при написанні текстів (я не знаю, чи є таке поняття в психології, має бути) у мене зараз зовсім інша.

Можливо писати цей пост зараз було помилкою? Помічаю, що якщо я неправильно формулюю для себе думку з самого початку, вона втрачається, або як мінімум втрачає свою красу і привабливість. І звідси цей пост міг негативно вплинути на мене.

Дочекатися нормального настрою, перечитати, переписати нормально, стараючись в той самий час не заглиблюватися в ці думки, написані під час не дуже доброго стану душі, щоб не повернутися у нього і таким чином не втратити ці думки.

З Новим Роком.

//http://www.reddit.com/r/ProjectEnrichment/comments/m4wlh/w11_suggestion_watch_a_ted_talk_everyday/

// http://www.reddit.com/r/announcements/comments/me5e9/american_censorship_day_stand_up_for/c30c7il

Підсумки 2013 року

Продовжуючи на мій погляд дуже приємну традицію:

Досягнення року: Нормально склав ЗНО і поступив у КПІ
Подія року: Євромайдан
Настрій року: Хаотично-натхненно-багатогранній
Зустріч року: Багато цікавих людей, з КПІ але не тільки. Intel ISEF, МАН
Геморой року: ЗНО, як і писав що писатиму сюди, рік тому. 🙂
Країна року: Україна
Місто року: Київ (якщо перше це чисто тому, що немає що писати, то “місто року” – Київ, тому що це справді так. Продовжую дуже любити його)
Слово року: Вступ
Подорож року: Не можу нічого виділити
Веб-сервіс року: Вольфрам Альфа тримає свої позиції.
Колір року: Темно-сіро-синій
Запах року: Зеленого чаю
Новина року: http://vstup.info/2013/174/i2013i174p88732.html ^^ Блін, щасливі але стресові спогади
Ржач року: Щось стовідсотково зв’язане з політикою.
Книга року: “В Дорозі” (Джек Керуак) або “Морфій” (Булгаков)
Фільм року: “Все про Лілі Чоу Чоу”, “Амелі”
DJ року: DimamoN
Пісня року: по версії Ластика, Ice Cube – “It was a good day”, Висоцький – “На Большом Каретном” або  “Oh my dear Ukraine”  Костя Москальця. По моїй власній — його ж “Рання рана любов” або “Банька по белому” Висоцького.  2pac – “Ghost”, ДДТ – “Ларек (Бородино)” у цьому виконанні. Але це все відносно, чесно.
Жах року: див. “Подія Року”. В першу чергу – ставлення влади до народу. Мене дивує те, що це мене все ще дивує. З особистого – четвертий етап МАН
Заклад року: “Здоровенькі Були” та “Пузата Хата”
Напій року: Чай.
Їжа року: Соломка, як і минулого року. Круасани, печеньки. Spaghetti al pesto.
Транспорт року: Метро – це вічне.
Бренд року: Євромайдан, знову ж таки
Антилюдина року: пусто як і минулого року, з тієї ж причини.
Мрія Ціль на наступний рік: Утриматись в КПІ. А взагалі, поки вакансія відкрита. Навчитися швидкочитанню, прочитати Біблію?

Побажання собі на 2013 рік: Знайти баланс в цьому житті. Баланс, стабільність, постійність. Прибрати хаос (той, що у поганому сенсі цього слова).

</ЗНО>

Останнє ЗНО написано, судячи з усього, досить непогано, думаю, що робити далі з моїм життям.

Сижу, п’ю чай, читаю Булгакова перед сном. Ніби прості речі, але саме зараз отримую нереальне задоволення від них. Давно не мав змоги спокійно сидіти і щось читати, не думаючи про проблеми, знаючи, що маю повне право це робити.

Це прекрасне відчуття, коли моя совість абсолютно чиста. Я знаю, що зробив все, від мене залежне, воно принесло результати, віра в людство та справедливість ще вища, ніж зазвичай, а життя — прекрасне.

Ранок після випускного вечора

Кілька дуже суб’єктивних думок за останні сорок годин та маленький аналіз останніх двох років мого життя:

Київ

  1. Київ о п’ятій ранку надзвичайно красивий.
  2. Судячи з ранку 02/06, о п’ятій по Києву гуляють виключно п’яні випускники та одна бабуся
  3. Ближче до шостої просинаються люди, які клеять афіші, і починають клеїти афіші.
  4. Міцна кава з нереальною кількістю цукру в першому відкритому напівларьку-напівкав’ярні робить чудеса, і наступні хвилин десять свідомість буде кришталево чиста, потім знову напівсон
  5. Якщо о п’янадцять хвилин по шостій (відгадайте, хто зараз вчить формули позначення часу для ЗНО) з червоними очима та в костюмі з’явитися біля ларька й попросити кави, гопнікі, які сидять неподалік, будуть на тебе дивитися з цікавістю і співчуттям, сам до сих пір не знаю чому
  6. Рано-рано вранці кава, випита на лавочці, біля кота, надзвичайно смачна
  7. Поспати дві години, з одинадцятої ранку до першої, – добрий шанс зробити весь наступний день набагато цікавішим
image
Кіт на лавочці

Люди

  1. Адекватні люди завжди залишаться такими, справжні друзі залишаться справжніми друзями, несправжні друзі залишаться несправжніми друзями, ідіоти залишаться ідіотами. 
  2. Люди, в своїй суті, не міняються. Ніколи. 
  3. Величезна нелюбов до блєску, показухі та пафосу, яка мені була властива завжди, саме цієї ночі нагадувала про себе найчастіше
  4. Запам’ятаю людей, з якими вчився два роки, у класичному клубному освітленні, без можливості нормально побачити їх обличчя, поки вони мені кричать щось на вухо

Вчителі

  1. Абсолютно адекватні люди, в основному
  2. Діляться на дві категорії, ті, хто справді бажає тобі найкращого і робитиме все для цього, навіть якщо тобі це не сподобається і ти це не зразу зрозумієш, і ті, хто живуть від дев’ятої до третьої сорок і роблять рівно стільки, скільки формально від них потрібно
  3. Перших, на щастя, більше
  4. Другі люблять маскуватися під перших
  5. Перші люблять маскуватися під других

Школа

  1. Місце, де видимість якихось дій важливіше самих дій, оцінюють виключно те, що видно зовні, а не те, що в середині. Повторити чиюсь біографію слово в слово читаючи з підручника – добра ознака того, що ти добре знаеш літературу, наприклад.
  2. Місце, де небажання показувати те, що ти знаєш, при кожній можливості це зробити, сприймається або як відсутність чого показувати, або як титанічні внутрішні ресурси. Тих, хто справді нормально і неупереджено тебе оцінюють, одиниці
  3. Місце, де я провів 11 років свого життя, і, судячи зі сталої тенденції “раніше жили краще”, це були досить легкі 11 років
  4. Місце, де я зустрів багато добрих людей, як серед вчителів, так і серед учнів.
  5. Місце, Де Тебе Люблять

Вірші

Останнє, що зроблю цієї ночі — зберу до купи у напівхронологічному порядку (чим далі, тим раніше написані) всі вірші, коли-небудь написані мною, що є в цифровому вигляді, незалежно від того, дописані вони, чи ні. Судячи з усього, головні три теми моєї творчості: 1) Безсоння 2) Точні науки 3) Якісь переклади чи хайку.

Безсонниця – 2, початок

Ночью все тихо, нет людей
Лишь души одиноких странников, покинутых Морфеем,
Бродят по Сети, ее темных уголках,
Вдали от освещенных улиц и аллей

Початок віршика про ніч

Всі ночі прекрасні, завжди це так було
Вночі усе тихше, усе спокійніше
Пакетиків чаю тим краще, чим більше
Людей з вулиць ніби нічним вітром здуло

До п’ятої ранку сидіти – не спати
Навколо себе відчувати обривки
Думок, фраз, ідей, алегорій, уривки
своїх і чужих снів, і скинути ґрати

Ця музика тиха, ці дивні думки
У голові ясність криштальна та спокій
Як тихий оазиз в пустелі широкій
Скрізь – морок, а біля тебЕ світлячки

Безсоння

Дванадцята, навколо – сіра ніч
Хтось у селі, наприклад, у Карпатах, ліг на піч
І потихеньку засинає, під мелодії лісів
Вогонь не світить, але гріє, дим осів.

А ще є я, в столиці. Скло, бетон, залізо
Важке повітря, пустота, карнізи
Будинки, провода, картон,
Машини, “лєсніци, квартіри”.
Про всяку “пєрєдєлку міра”
тут уже не думали давно.
Всім на все пофіг.

Свідомість сіра, дивний стан душі
Закритість, хаос, теплий дим, дощі
Це існування, не життя. Вогонь згасав
Можливо, Оруелл, все-таки, був прав.

Переклад “Февраль” Пастернака англійською

February. Get ink, start crying!
Start crying over february
The dirt, as loud as rumbling thunder
Burns in the blackness of the spring.

Hire a buggy, for six grivnas,
Ride through the church bells, city streets
Find yourself where the rain drops louder
Louder than ink, louder than tears

Where, like black pears, burnt down to charcoal
Thousands of rooks drop from the trees
to ground, and fill your eyes and feelings
With deep dry sadness, empty pleas

Where on the ground you see thawed patches
The wind is filled with empty screams
And the more randomly the better
Those cried-out poems your heart streams.

Кінець останньої півпари фізики

“Это были последние минуты пары физики. …”

Хайку:

Сижу, пытаюсь
Не заснуть, это сложно
Урок физики.

Пастернак:

Урок, конспекты, книги, ручка
Сижу, пытаюсь не заснуть
Мое сознание, как тучка
Не спит и пишет эту муть.

Маяковский:

Граждане! Не Спите!
Учите
Физику
Это ваш
Долг
Стране
и
Правительству.

Есенин:

Ветер веет с юга
И луна взошла
Физика, родная!
Ты ко мне пришла!

Ты же в моих мыслях
И ночью, и днем
Твоего конца мы
С нетерпеньем ждем!

Пушкин (почти):

Звонок, вот чудное мгновенье!
Конец урока, темноты
Нет, показалось – то виденье
пойду повешусь.

Друга ночі, безсонниця

Настала весна,
квітами-перлами не закосичена
І взагалі якась сумна
Складна
Останняя шкільна весна

Все сприймається по іншому
Без ідеалізму, мрій
Все одночасно і простіше і складніше ніж здавалось
Рік тому
У березні

Наступні пару місяців, маса слів
Риторики, ванілі та води
Буде сказано про це.
З мене
Досить цього верлібру.

Дуже кривий переклад Омара Хаяма

Багато я думав про наше життя
Споглядав я роками все – зІрки й сміття
Але знаю я те, що нічого не знаю –
Останняя з істин, що осягнув я

О панно алгебро

О панно алгебро, о панно
Я сам, соломка, чай.
Завжди я вас, завжди любив – нехай
не так вже самовідданно і щиро.

Може любив? Давно, це ще коли
її було одна єдина пара в тиждень
О алгебро, ти мене вибачай.
Сижу ВК один. Я сам, соломка, чай.

… такие полу-безумные бредни приходят только ночью, делая… отгадайте что.

Хайку

Повящаятся ИАРам (матем, физика, укр. мов), СИАРам, алгебре, геометрии, МАНу и всему остальному что надо было бы начать делать сегодня. Хотя настроение больше подходит для творения хайку.

Сижу, страдаю
Я фигней, пишу хайку
Перед экраном

(Гамоцкий Сергей, 13/01/2013)

Початок віршика про ніч + різні думки

Всі ночі прекрасні, завжди це так було
Вночі усе тихше, усе спокійніше
Пакетиків чаю тим краще, чим більше
Людей з вулиць ніби нічним вітром здуло

До п’ятої ранку сидіти – не спати
Навколо себе відчувати обривки
Думок, фраз, ідей, алегорій, уривки
своїх і чужих снів, і скинути ґрати

Ця музика тиха, ці дивні думки
У голові ясність криштальна та спокій
Як тихий оазиз в пустелі широкій
Скрізь – морок, а біля тебЕ світлячки

Написано позавчора вночі, хочу дописати з чіткішим смислом, зараз розпливчато якось.

Давно сюди не писав (півтора місяці, рекорд), часу бракує, на жаль. Було б непогано доробити цю тему для блогу, в кінці кінців, прибрати кнопочки ВК і :hover для картинок, перемістити меню зліва трошки правіше, додати кнопочки вперед/назад та сторінки, зробити массовий бекап сайту, розібратися з доменом та імейлами, прив’язаними до нього та хостингу.

Взагалі, як для першої Вордпресс-теми, досить непогано – мені, в усякому разі, подобається, що буває нечасто. Передає настрій та атмосферу, які я хотів вкласти в цей мій куточок Інтернету, просто ідеально. In the middle of nothing you can say anything you want. Especially if you have a dark lonely corner of the Internet to feed your thoughts into.

Добра всім, over and out

Вірш: Безсоння

Безсоння

Дванадцята, навколо – сіра ніч
Хтось у селі, наприклад, у Карпатах, ліг на піч
І потихеньку засинає, під мелодії лісів
Вогонь не світить, але гріє, дим осів.

А ще є я, в столиці. Скло, бетон, залізо
Важке повітря, пустота, карнізи
Будинки, провода, картон,
Машини, “лєсніци, квартіри”.
Про всяку “пєрєдєлку міра”
тут уже не думали давно.
Всім на все пофіг.

Свідомість сіра, дивний стан душі
Закритість, хаос, теплий дим, дощі
Це існування, не життя. Вогонь згасав
Можливо, Оруелл, все-таки, був прав.

(с) Я, 08/03/2013

(віршик написався в ніч з 7 по 8 березня, окреме дякую Пастернаку. Можливо колись напишу віршик про тоталітаризм, зомбування, 1984, Систему і так далі)