Now playing: Астор Пьяццола: Времена Года – Весна

Навіть не знаю,  звідки почати.

Поїздка в автобусі відбулася набагато приємніше та легше,  ніж я очікував. Познайомився з німецьким водієм фури,  який мені розказав,  що обожнює Україну,  бо там багато гір і гарні люди,  а також сказав,  що німці досить часто обманюють,  і щоб я не сильно довіряв будь-кому старше 20 років. Дякую, пам’ятатимемо.

Мерзбург о п’ятій ранку зустрів мене так:

IMAG1595

Кімната гуртожитку:

IMAG1597IMAG1596

Кухня:

IMAG1602

Кухня-2,  дальні двері — мої:

IMAG1603

Туалет:

IMAG1604

Мангал, на кухні таких два. Буквально вчора бачив,  як напроти гуртожитку люди сиділи навколо і щось жарили,  як я розумію,  це норма.

IMAG1610

Ще купив собі квіточку,  успішно пояснивши продавщиці,  що я хочу. Взагалі поспілкувавшись з людьми тут,  розумію,  що мова моя не така нульова,  як я думав,  хоча,  безумовно,  ще дуже погана. Зараз кімната трошки світліша та затишніша. Ще не вирішив, як назвати рослину, але “Гербера не потребує назви, щоб бути герберою”, чи як там у Шекспіра та Москальця це звучало.

Саме місто дуже маленьке та затишне. Тут є два замка,  парк з озером,  два собора. Атмосфера Мерзбурга дуже своєрідна,  не можу точно зловити її словами. Тут відчуваються залишки часів ГДР (хоча значно менше,  ніж в Лейпцигу,  тут це не є “брендом” — але мені ще рано про це думати,  я багато речей не розумію і не відчуваю,  але це ті перші враження,  які потім зітруться,  коли звикну,  тому вони важливі),  але в той же час — відчувається щось дуже нерадянське,  кругом. По суті мікс елементів західного побуту та західної культури,  які мені дуже знайомі з Італії,  наприклад,  з майже рідними мені. Відчувається,  до ГДР зробила на менталітет та культуру серйозний відбиток.

IMAG1620IMAG1625

Люди досить відкриті та багато посміхаються. Як до мене,  так і між собою. Це мене здивувало. Взагалі дуже непогано ідуть на контакт, що б мені не казали стереотипи. Закономірності спілкування між людьми та якісь базові чисто людські моменти присутні кругом, тим більше в не настільки далекій від моїх культурі, я не в Японії, в кінці кінців.

IMAG1630IMAG1615IMAG1616

Познайомився з продавцем місцевої книгарні, гарна людина, поговорив з ним про Бьолля, дізнався про те, що ціни в марках з тильної сторони книжок — це подвоєні ціни в Євро, купив Більярд у нього. Він мені росказав, як чи в 17 років, чи 17 років тому був в Києві тиждень, каже, що Київ — велике місто де повно квітів. Відчуваю, буду туди досить часто навідуватися. Взагалі, продовжуючи тему людей і закономірностей, — розумні та цікаві люди все рівно очевидні, і “родственная душа” відчувається навіть коли ви один одного погано розумієте. Прояви, які я шукав в Україні в людях, тут є такими самими.

Але умовності я відчуваю все рівно дуже погано. Дізнався, що того ж вечора в Dom (кафедральному соборі, там, до речі, один з найбільших органів чи Німеччини, чи регіону, я не впевнений) концерт Баха, вирішив піти. Публіка там теж була дуже характерною, з деякою долею того, що в Україні я би назвав претензійностю та пафосом, але тут я бачив занадто мало взагалі будь-яких публік, щоб робити якісь порівняльні висновки (пафос та претензійність є все ж таки дуже відносними категоріями). Але взагалі в соборі було багато напівофіційно-напівсвятково одягненої місцевої інтелігенції з  суворими (не можу підібрати слово для “строгими”) обличчами, всі між собою знайомі, постійно хтось з кимось здоровається. Характерна атмосфера маленького західного культурного міста, з трошки гіперболізованими проявами всякого. Взагалі відчуття просто нестерпне, в плані що багато помічаєш, багато думаєш, але знаєш, що хоча ти інтуїтивно впевнений в чомусь, вибірка дуже мала, і в тебе немає об’єктивним підстав щось думати чи робити будь-які висновки.

Відчував серед них себе просто людиною, яка забігла туди сховатися від дощу. Півтори години фуг Баха потому, пішов додому, думаючи про одну гарну людину, яка теж любила католицькі собори та органи.

Ті самі обличча в магазинах, лавках. Перед місцевим супермаркетом знаходиться пекарня, всі, хто йдуть в супермаркет, здороваються з жінкою за прилавком, жінка в магазині Водафон та сама всі три рази, як туди заходив.

Атмосфера тиши, спокою, затишку, концетрації, відсутності хаосу у повітрі та житті, хоча, можливо, це зміниться коли сюди приїдуть студенти.

Мені тут подобається.

===========

Лейпциг

===========

Гарне місто, поїхав туди у суботу. Там ностальгія по ГДР має дуже попсовий відтінок, і за цим цікаво спостерігати. Ходив по магазинах, книгарнях. Попсово ГДР проявляється в сувенірах та сучасних книжках, непопсово — в старій літературі, відверто перекладеної з російської, з народними казками “народів СССР”, речами на кшталт “Timur und seine Truppe”.

Звертаю на це увагу чисто тому, що воно дуже сильно контрастує з іншою частиною атмосфери Лейпцига, атмосферою істинної, непідробної культури, яка прямо світиться з середини, літає у повітрі. Той самий водій фури (сам з Лейпцига, надзвичайно автентичний представник істинного пролетаріату, небритий, з вічно розв’язаними шнурками та не дуже чистим одягом) описав мені його з непідробною гордістю як “Місто літератури, музики та мистецтва — що ще треба людині?”.

Там народився Вагнер, там двадцять років у місцевих соборах працював Бах, там багато часу проводив Мендельсон. Там тусив Наполеон, Мартін Лютер. Лейпциг був і є сильним центром сучасного мистецтва та культури, і це відчувається, дуже відчувається.

А ще там найцікавіший найбільш з душею зроблений музей, який я коли-небудь бачив у житті. Музей історії міста з прадавніх до сучасних часів – просто величезний, дуже цікавий, дуже повний інформації. Особисто для мене це в тому числі можливість постаратися зрозуміти культуру та стан душі тих людей, серед яких планую бути мінімум наступні три роки. Витоки культури, фази, те, що на неї повпливало, ставлення до подій та змін в світі. В кінці кінців, їх ставлення до першої, другої світової, до періоду окупації Німеччини СССР, бачити це все з іншого боку барикади. Як, наприклад, словосполучення “Берлин сорок пятого” (взяте хоча б контексті тієї_самої_пісні улюбленої групи Володимира Володимировича), в нашому менталітеті, суспільстві та культурі  сприймається дуже по-своєму, не совєцкому человеку не понять, так і в них є свій набір символів, до відчуття якого мені ще як до неба, “но стремиться к этому надо”. (Ставимо галочку коли-небудь почитати якийсь базовий текст по культурі, історії культури, соціології, бо, здається, я тут знову придумую велосипед.)

Познайомився там з дівчиною з Португалії, вона сама ходила по музею і довго, уважно і методично (за годинниковою стрілкою, зал за залом) роздивлялася всі експонати. Знову ж таки, цікаві люди, де б ти не був, очевидні. І хоча у мене немає можливості ловити моменти, зв’язані з укр. світоглядом та менталітетом, загальні паттерни залишаються абсолютно діючими. Ізоляція тут мене чекатиме рівно до тих пір, поки я не захочу це змінити.

Продовжуючи традицію купляння книжок в нових містах, взяв книжку Туве Янссон. Виявляється, вона писала не тільки про Мумі-троллів, а і романи. Взагалі дуже багато грошей витрачаю на книжки, хоча вони тут дорожчі і самі по собі.

Посидів поговорим з бомжем, вже на зупинці коло вокзалу.

Приходить, в повітрі сильний запах спирту, він хитається, дивиться на мене:

— фівлдаожфвілдоафжівдлаофіджлвао фждівлао

— I’m sorry,  I don’t speak German well, do you speak English?

Ідеальна безакцентна англійська мова:

— Yes, sure. I’m a homeless man, and I don’t have any money, would you be able to give me something? Whatever you can will be alright for me.

Закінчилось все тим, що він мені пояснив, як доїхати до барахолки м.Лейпцига, завітаю туди, як буду там наступного разу. І, звичайно, теж розказав, що Лейпциг — дуже культурне місто, про композиторів, які тут народилися, з іменами, місцями, з ними пов’язаними. А неподалік, в кущах, стояв рояль.

Коло вокзалу бачив ще людей з якоїсь субкультури, як панки, тільки набагато живописніші. Ніде настільки автентичних особистостей не зустрічав. Я ніколи не був людиною занадто традиціоналістичних поглядів, але коли одна дівчина з трьома-чотирма (рожевими) волосинами на голові почала цілувати ще одну, і якої на голові взагалі нічого не було, нерви мої трошки не витримали і я пішов звідти.

Найбільш гетто (слово використане як прикметник, в його американському значенні, взагалі, [ЗНО-2013, відпусти мене, чому я думаю над нюансами виділення комами цього слова? “Взагалі кажучи” VS “тотально/абсолютно”] уникаю забарвлених саме в цій специфіці слів, але тут його просто нічим не замінити) місце, яке я бачив в Мерзбурзі, це video rental, де продають Erotik DVD für 3.99eur., якщо вірити рекламі на грязній стіні. Лейпциг в цьому плані атмосферніший. При в’їзді в місто на автобусі — райони не з бруківкою, а (жах!) з асфальтом, частково — без вікон, де багато ґрафіті, дуже багато ґрафіті, заброшки, які мені нагадали чимось атмосферу Bronx, чи взагалі пригороду Нью Йорка. Дуже специфічний німецький (точніше, східно-німецький) відтінок цього типу районів.  Бронкс, Троєщина, і ці райони тут — кожен дуже по-своєму характерний. Німеччина має/мала дуже живу сцену субкультур, суспільних змін, течій, андерграунду. Will look into it.

IMAG1624

Наступні пару років будуть цікавими, і я їх використаю по-максимуму. Культура і суспільство тут своєрідні і гарні, мені дуже хочеться їх вивчати, особливо маючи за плечами контакти з американською та італійською культурою. Вивчу німецьку на такому рівні, щоб спокійно читати багато класних книжок (якщо ще вивчу французьку, то зможу читати в оригіналі більшу частину європейської літератури!), хоча я спокійно розумію суть навіть відносно складних книжок і зараз. Плюс я маю змогу побачити багато місць, які до тієї самої європейської культури мають пряме відношення (от хоча б Халле, що тут неподалік, — там народився Хендель, а про Лейпциг взагалі мовчу). Це абсолютно унікальна можливість розвиватися як особистість. Я не хочу, щоб було як з Італією, де я знаю, що тіпа бачив Сикстинську Капеллу, але нічого не пам’ятаю, бо тоді мене це мало цікавило. Will be saving money from my school lunches і, коли буде достатньо нормальне розуміння німецької, щоб я міг нормально сприймати те, що читаю, і те, що мені кажуть, мене очікують цікаві часи піліґримства по всяким культурним святиням. Це *дуже* класно, мені надзвичайно пощастило.

Пост нетиповий, але досить багато вражень за останній час.

Але взагалі, як мінімум цей рік, я концентруватимуся на навчанні. Його дуже багато, не очікував на таку кількість роботи з боку мого улюбленого українського університету. Але “я человек, следовательно я могу всё”, як казала одна гарна людина, пам’ятатиму про це.

Over and out.