Євромайдан

Четверта з чимось ночі, котра ніч проведена моніторячи Твітер, ВК,  трансляції.

Один з планів на канікули — нормально відіспатися після екзаменів. Ха-ха.

З Тві: В Україні почали діяти закони 16 січня http://bit.ly/1dSIGVj  #новини #новости #закони #ТСН

Життя дивне. Я живу в дивній країні, зараз, чи не вперше в житті, відчуваю це. Дивній не в сенсі оціночного сприйняття, а саме дивній, абсолютно інакшій від будь-якої іншої.

Почуття у мене зараз вкрай хаотичні та складні. Навколо відбуваються речі ніби з якоїсь антиутопії. Влада прийняла надзвичайно тисячадев’ятсотвісімдесятчетверті закони ПІДНЯТТЯМ РУК, студентів залякують люди, найняті владою, яка теоретично має захищати наші права та свободи, людей просто так б’ють на вулиці, з вулиці ж просто викрадають, машини швидкої допомоги відвозять людей до міліції, у центрі міста літають коктейлі Молотова та стоять барикади, дзвонять дзвони (як у Середньовіччі, під час нападу ворога), добре відомі мені місця зараз перегорожені згорівшими автобусами міліції з графіті про революцію, на автобусах — люди з прапорами України та УПА, священики стоять між Беркутом та мітингувальниками та стараються запобігти ескалації конфлікту, хтось старається порозумітися з беркутівцями, по Києву їздять машини, які ловлять Тітушок, найнятих владою (така самоорганізація людей в лиці небезпеки, що йде від влади, просто прекрасна), знайома з Карпенко-Карого описує жахи, свідками яких вона є, в метро по запаху диму зразу відчувається, хто з місця подій, імпровізовані барабани відбивають чіткий ритм по всій площі Грушевського, періодично щось вибухає, за двісті метрів — на сцені (вже п’ять годин як нелегальної!) співають про любов, жінки з медичної служби в протигазах біля лінії вогню пояснюють надзвичайно мальовничої зовнішності діду, що йому треба пити молока…

З Тві: #ЄвроМайдан 04:51 На #Грушевського бійці спецпідрозділів знову почали стріляти по людях на барикадах та кидати газові гранати.

Помічаю, як настрої серед протестувальників все менш і менш мирні (щодо настроїв влади я можу лише гадати), люди все частіше говорять про те, що вони готові померти там, про те, що Беркут і тітушки — виродки, яких не варто жаліти, бо вони не жаліють нас. У мене таке відчуття, що всі навколо і все навколо поступово втрачає глузд, все котиться в маразм, сюрреалізм, антиутопію, хаос, муть, морок…

З Тві: “Щойно на моїх очах був оглушений i впав волонтер медслужби. Гумова куля влючила у шолом на головi.
Протестувальники говорять про снайпера з гум кулями, який на зайняв позиц на буд лiсах.”

Зі свого боку, я відчуваю себе безсилим. Що пару днів буваю на Майдані, швидше для очищення совісті перед собою, купляю бінти та ліки зі списку найбільш потрібних, відношу їх туди, спостерігаю за всім навколо. При мені жінка здала 400 грн. в кошик “на потреби Майдану”, якась бабуся посипала сіллю підхід до вул. Грушевського, сіль вона явно купила сама і зробила це чисто зі своєї ініціативи. Допоміг якійсь бабусі переступити через калюжу під барикадами. Хтось мені допоміг залізти на слизьку гірку з лівого боку другої лінії барикад з автобусів. Що далі? Згадую бабусю, яка на початку хотіла дати груші зі свого саду, ще до першого розгону Майдану, як всі тоді відмовилися їх взяти, згадую того батька й сина з прапорами УПА на плечах, як вони дискутували з вкрай прорадянсько налаштованою працівницею музею, згадую, як не банально, світло в очах людей як на початку, так і зараз, але не між двома періодами, коли опозиція там була і активно політизувала все, що відбувається. Найщиріший Майдан був на початку та триває зараз.

Для себе зрозумів, що варто було б піти на якісь курси першої медичної допомоги, коли все це закінчиться, та записатися на щось пов’язане з самозахистом, для свого комфорту, в цьому світі знати хоча б бази не завадить.

Допомогти по суті я нічим реально не можу, дуже боляче це усвідомлювати. Останні пару ночей спати теж не можу.

Сьогодні чи не вперше в житті щиро побажав смерті виродкам, які били того хлопця на воротах до напівсмерті, показали палець камери і скинули його вниз, цього вечора він помер.

Потихеньку забиваю на свої повні ідеалізму погляди, що “всі люди добрі”, — це далеко не так. Світ повен недобрих людей, просто мені пощастило не стикатися з ними або вчасно припиняти з ними спілкування. Я штучно створював собі комфортні умови і боронив свою душу та психіку від негативу, але попри всі мої старання його не помічати і не бачити, зло в цьому світі є. Але справедливості такі більше. Попри те, що остання теж лише частина тих моїх рожевих окулярів, які сьогодні раптово стали муляти мені на носі та заважати бачити реальну картину.

З Тві: “05:55 На #Грушевського поки стабілізувалось, тільки “беркутівці” продовжують стріляти в людей.”

Читаю “Белую Гвардию” Булгакова, дуже в тему до ситуації зараз.

З Тві: Огнестрел в голову, первый убитый. Медпункт на Грушевского. Подтверждено. #євромайдан

Згадую всіх знайомих, що зараз там. Ні, сенсу спати цієї ночі вже немає.

“помолюсь тихонько / за твою судьбу” — просто мантра останніх місяців і особливо цих кількох днів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *