(орфографічні та лексичні помилки? які орфографічні та лексичні помилки?)

ЧАСТИНА ПЕРША

Все почалося біля під’їзду №2 будинку 14 на вулиці Старі кути, у Києві. Будинок був старим, більш старим ніж більшість старих будинків цієї старої вулиці. За останню сотню років він перетерпів багато змін, його сучасний вигляд був химерним поєднанням всього, через що він пройшов.

По всім чотирьом з половиною поверхам та трьом підвалам можна було прослідкувати, як мінялися епохи та люди, які в різні часи там жили. На стіні, заклеєній шпалерами зі сторінок книги “ОКТЯБРЬСКИЙ  ПЛЕНУМ ЦК КПСС 1964 ГОДА”, можна було бачити постери помаранчевої революції та прапорці БЮТ, рекламу «Столичный банкъ сбереженiй» та графіті “PUNKS NOT DEAD”.

Своїй власниці, напівлегендарній у ціх місцях особі, він здавався майже живим. Хоча формально будинок був підпорядкований ЖРЕО №113 і тільки йому, сам ЖРЕО про нього старався не думати – про протікаючий дах, необхідність капітального ремонту, відсутність документації, прописок,труби часів Миколи ІІ та багато інших проблем, які потребували енергії та грошей, було простіше забути, як і про існування будинку взагалі. Жінка, ровесниця будинку, тримала все у нормальному стані. Що було не важко – будинок прожив через дві війни, двох царів, радянську, фашистську і знову радянську владу, синтезуючи у собі елементи всього цього і стаючи практично невразливим до плину часу.

Жителів було небагато, всіх їх об’єднувало тільки одне – складні життєві обставини, які їх привели до того Богом та ЖРЕОм забутого куточку Всесвіту.

Той ранок починався традиційно. Зазвичай, першим прокидався Кіт. Його називатимемо просто Котом, хоча у будинку його звали по різному – Котом, Муркою (власниця будинку), Енітармоном (професор західної літератури з третього поверху, фанат міфології Блейка), Хе Зе (хакер-програміст з першого підвалу) та “Першим Снігом, що опадає, немов плач мертвих осінніх днів” (місцевий бомж, який, правда, більш полюбляв епітет “Бродячий Поет”). Кіт знаходився у непоганому становищі, бо всі вони його кормили і вважали себе його господарями, і з усіх сил, не дивлячись на матеріальну скруту, старалися “відповідати за тих, кого приручили”.

Він проснувся, позіхнув, повернувся на другий бік та заснув знову. День очікувався непоганий – його котяча інтуїція йому підказувала, що буде сонячний теплий весняний Понеділок.

Але раптом напали інопланетяни.

Він почув дивний шум, встиг відрити ліве око, побачив синювате світло та відчув, як він повільно піднімався з даху. Якщо точніше, він нічого не відчув – просто бачив, як світ, будинок №14, дерева, Бродячий Поет на лавочці та дах опускалися вниз. Потім він відключився.

Незабаром, двері другого під’їзду заскрипіли. Вони теж багато чого говорили про тих, хто жив чи працював там. Надпис “Психоневрологічна лікарня закритого типу” був заклеєний картонкою, на якій “Сімейний психолог – третій поверх” було закреслено, маркером дописано “ГАДАЛКА в 3-м поколении – Карты Таро, вылечу от депрессии, проблем на работе с помощью древних знаний друидов и магии Алтайского Края, решаю любые проблемы, помогаю в личной жизни – 3-й этаж, вторая квартира”. Там же ремонтувалися годинники й взуття та писалися “курсовые/дипломные/диссертации 243-45-23 КРУГЛОСУТОЧНО!”

З дверей вийшов чоловік років сорока, з фіолетовою афро на голові та круглими окулярами. День очікувався непоганий – з тих пір, як лікарня закрилася, мало хто думав про

Але раптом напали інопланетяни.